З своїм чоловіком Миколою я одружилася 28 років тому, прожили ми разом лише 5 років, а потім чоловік зник з мого життя, і ось тепер з’явився і я не знаю, що з цим робити.
Одружилися ми молодими, народила сина, жили в невеликому власному будинку. Потім почалися проблеми, нас обох скоротили з роботи. Чоловікові вдалося влаштуватися на якусь фірму, а я нічого не знайшовши, пішла працювати на ринок.
Робота у чоловіка виявилася раптово грошовою, він почав добре заробляти, але робота була пов’язана з відрядженнями. А де гроші та відрядження – там гулянки. І ось в один прекрасний момент чоловік приїжджає з чергового відрядження, на той час у нього вже був свій автомобіль, складає в нього свої речі, в які входять не тільки труси і шкарпетки, а й холодильник з іншими матеріальними цінностями, і повідомляє мені, що він йде від мене, бо покохав іншу.
«Іншою» виявилася жінка, значно молодша за мене, у якої теж був син. Чоловік без вагань зібрав речі і пішов в нове життя. Звичайно, мені було боляче, я плакала, але робити нічого – сина ростити треба. Я знайшла в собі сили жити далі, знайшла добру роботу, виростила і вивчила сина. Колишній чоловік іноді на день народження сина робив символічні грошові перекази.
Син виріс, нещодавно одружився, у нього народилася дитина. З дружиною і внуком син жив у мене. Вони стали змістом мого життя. Про свого колишнього чоловіка я і не згадувала.
І ось одного разу на порозі мого будинку з’явився колишній чоловік з парою шкарпеток у валізі.
– Це моя квартира, я тут прописаний і я буду тут жити, – сказав він і зайняв одну з кімнат.
Виявилося, що з тієї сім’ї його просто вигнали, після того, як він втратив роботу, а той син одружився і народив дитину – ну треба ж, яка іронія долі, так? Мій колишній чоловік виявився зайвим в їхній родині, тому повернувся як він сам сказав, додому.
Але найголовніша іронія не в цьому, а в тому, що я для нього не колишня, а справжня, бо за 25 років я так і не спромоглася з ним розлучитися, не кажучи вже про те, щоб виписати з квартири.
В результаті чоловік ніде не працює і не збирається, лежить цілими днями на дивані, дивиться телевізор і харчується продуктами з нашого холодильника.
При найменших спробах сказати, щоб не чіпав продукти, він дістає з кишені пачку квитанцій про грошові перекази, як доказ того, що всі ці роки утримував сина, тому тепер той зобов’язаний утримувати його.
І нічого з ним ми зробити не можемо. Як жити далі?
Фото ілюстративне – pinterest.
