Нещодавно зустріла Надю, з якою ми разом вчилися в технікумі майже тридцять років тому. Після навчання ми з нею не бачилися, вона поїхала з нашого міста за кілька тисяч кілометрів. За матеріалами
А я була дружкою на її весіллі … На її весіллі, яке не відбулося. Дуже цікава історія сталася тоді з Надею, сумна пресумна, яка навіть змусила дівчину покинути рідні краї. Але після нашої з нею зустрічі через роки, Надя вважає цю подію подарунком долі.
Про те, що ж сталося більше чверті століття назад, хочу розповісти і Вам.
Надійка зустрічалася з Валентином, який був на три роки старший за неї і вчився в політеху.
Валентин був спокійним і навіть сором’язливим, добре ставився до дівчини, водив в кіно, цитував вірші поетів Срібного віку. Начитаний, розумний молодий чоловік зачарував Надійку і вона вважала його найкращим хлопцем на світі.
Часто можна було побачити їх удвох в бібліотеці, або відпочиваючими в альтанці в місцевому парку. Дивилися один на одного як зачаровані голубки.
І все було прекрасно, якби не мама Валентина Клара Аврамівна. Вона виховувала сина одна, тримала в стрoгості і слухняності. Мати якось не помітила, що Валентину вже далеко за 20 і хлопчик давно виріс. Син з глибокою повагою ставився до матері, всі рішення приймалися тільки з її згоди.
Коли Надю познайомили з Кларою Аврамівні, дівчина їй не сподобалася. Безпосередньо вона нічого не сказала, але демонстративно ігнорувала Надині питання, невтішно відгукувалася про зовнішність дівчини і її здібності.
Коли Валентин вирішив одружитися з Надією, Клара була категорично проти:
– Валя, тобі ще вчитися – яке весілля? І навіщо тобі ця приживалка? Що за дівчина – ні пики, ні шкіри! Та й розумом не блищить. Рано тобі ще одружитися, та ще й на такій кандидатурі.
Надя намагалася догоджати майбутній свекрусі – ніколи не перечила їй, дарувала подарунки, кликала з собою на прогулянки, питала її думку з різних питань.
Але все було марно – Клара Аврамівна була проти весілля. І син вперше послухався мати.
– Не бувати вам разом! – заявила мати.
Але закохані вирішили розписатися без особливих урочистостей. З гостей були тільки батьки та кілька друзів.
І ось, Надя-красуня в білій сукні зустрічає нареченого. Прямо в батьківському домі при гостях Клара Аврамівна починає лити потоки бруду:
– Що ж за паскудне дівчисько ти! Приворожила мого Валентинчика!
– Мама … – почав було Валентин, але мати вже було не зупинити.
– Заpаза ти така! Твоєї ноги в моїй квартирі не буде! Іди з нашого життя.
Надя почала плакати … А Валентин уткнувся носом вниз і навіть не захистив свою наречену.
– Валентине, та зроби ж ти що-небудь! – крuчала Надя.
– Геть звідси! Я забороняю тобі виходити заміж за нього! – продовжувала свекруха.
На цій ноті Надійка вибігла з квартири прямо в сукні, із зачіскою, на підборах.
Я тоді заспокоювала її до самої ночі.
Весілля не відбулася, Наді було боляче, що Валентин не став її захищати.
Через два тижні здали випускні іспити. Надя попросилася, щоб її розподілили далеко від дому. Зв’язок з нею загубився і я не знала, як склалася її доля, поки ми випадково не зустрілись у рідному місті.
Виявилося, Надя зустріла там військового, вийшла за нього заміж. Вони поїхали до Німеччини і вже двадцять п’ять років живуть там. У Наді двоє дітей і маленька внучка.
– А ти знаєш, – сказала мені Надія з усмішкою. – Я ж тоді так побивалася, так ненавиділа Клару. А тепер я їй так вдячна! Адже без її витівок не було б у мене того щастя, яке я маю зараз. Якщо вона жива, дай Бог їй здоров’я.
Ми розійшлися і щось тепле залишилося у мене на душі після цієї зустрічі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
