Один прозорливий старець, сидячи в монастирі на загальній трапезі, де всім подавали однакову страву, – зверніть увагу, однакову! – побачив, що монахи підносять до рота різне. Один – ложку меду, інший – шматочок хліба, а інший – пучок трави …
Здивований цим старець щиро молився Господу, просячи йому відкрити, що б це значило. І йому було відкрито:
-Тим, хто з вдячністю Богові приймають все, що з ними відбувається, і ту ж саму обідню юшку, тим Господь дає відчути і в порожній юшці солодкість меду.
-Хто забуває дякувати Богові, але, втім, намагається все ж бути Йому вдячним, відчуває смак хліба.
-А хто всім незадоволений, весь час бурчить, що все йому погано .., для того і хороша їжа має смак трави.
Тому відкрив Господь подвижнику: щоб життя наше було світлим і радісним, щоб ми відчували «солодкість» життя, за все потрібно дякувати Господу, як каже апостол: «Отже, коли їсте, коли ви п’єте, або коли інше що робите, все робіть на славу Божу».
Тихон Сергій Кульбака, Духовно-психологічна порадня
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЯК ЦЕРКОВНІ ЛЮДИ СТАЮТЬ ФАЛЬШИВИМИ
