Надзвичайна історія-свідчення трапилась із священиком-францисканцем з Іраку.
Абуна Нірвана – францисканець з Іраку. Він навчався медицині, перш ніж вирішив присвятити себе Богу в Чині братів менших. У 2004 році він був направлений в Святу Землю до Сестер домініканок Святого Розарію, до згромадження яке заснувала Марія Альфонсина Гаттас (палестинська черниця, канонізована в 2015 році). З тих пір він завжди носив з собою частинку мοщей їх засновниці і чотки, на яких вона молилася за життя.
У 2009 році, після того, як Папа Бенедикт XVI схвалив диво для беатифікації черниці, потрібно було провести еκксгумацію тìла. Лікаря для цієї процедури призначає помісний єпископ, і саме він доручив отцю Абуні Нірвану, як лікарю за освітою, зробити це і скласти медичний висновок.
За два роки до цього сталась неймовірна подія, про яку розповів у своєму блозі священик Сантьяго Кемада.
Ця історія трапилася 14 липня 2007 року. Абуна Нірвана відправився до Іраку, щоб відвідати рідних. Він їхав на таксі, найнятому на сирійському кордоні. Про це він сам розповів у проповіді під час Святої Меси в Бет Ялла: «У той час я не міг відправитися до моєї сім’ї на літаку. Це було заборонено. Єдиним засобом пересування був автомобіль. План полягав у тому, щоб прибути до Багдаду і відправитися звідти в Мосул, де жили мої батьки.
Водій побоювався через ситуацію в Іраку в той період. Одна сім’я – чоловік з дружиною і їх дворічна дочка – запитали, чи можуть вони відправитися з нами. Таксист передав мені їх прохання, і я не заперечував. Вони були мусульманами. Водій був християнином. Він сказав їм, що в машині є місце, і вони можуть поїхати з нами. Ми зупинилися на заправці, і ще один молодий мусульманин запитав, чи може він поїхати в Мосул з нами. У машині ще було місце, тому ми прийняли і його.
Прикордонний пункт між Йорданією та Іраком закривають на ніч. Коли сонце зійшло, проїзд відкрили, і 50 або 60 машин вишикувалися в лінію, всі рухалися повільно.
Ми, повні рішучості, продовжили нашу поїздку. Десь через годину ми під’їхали до контрольно-пропускного пункту. Ми зупинилися і приготували паспорти. Водій сказав: «Я боюся цієї групи». Раніше це було військове КПП, але члени іcламістської теpоpистичної організації вбuлu сοлдатів і взяли контроль над цим місцем.
Коли ми під’їхали, вони попросили наші паспорти і зажадали вийти з машини. Вони забрали наші паспорти з собою в офіс. Потім один чоловік повернувся і сказав мені: «Священику, нам доведеться провести невелике розслідування. Пройдіть в офіс». «Добре, – відповів я, – якщо це необхідно, ходімо». Ми йшли приблизно чверть години, поки не дісталися до барака, на який нам вказали.
Читайте також: “ЖИТТЯ ЯК ДОРОГА. НА ДОРОГАХ – ПEКЛO”: ЕФЕКТ 100 МАВП
Коли ми підійшли, нам назустріч вийшли двоє людей із закритими обличчями. У одного з них була камера в одній руці і нìж в інший. У другого була борода і в руці він тримав Коран. Вони підійшли до нас, і один з них запитав мене: «Священику, звідки ви?» Я сказав, що приїхав з Йорданії. Потім він запитав водія. Потім він повернувся до хлопця, який їхав з нами, схопив його ззаду за руки і вбuв нοжем. Вони зв’язали мені руки і сказали: «Священику, ми записуємо все це для А∧ь-Джазіpа. Ви хочете щось сказати? Будь ласка, не більше хвилини». Я сказав: «Ні, я тільки хочу помолитися». Вони дали мені хвилину, щоб помолитися.
Потім чоловік штовхнув мене, змусивши встати на коліна, і сказав: «Ти священик, заборонено, щоб твоя кpοв торкалася землі, це було б святотатством». Він пішов взяти відро і повернувся, щоб yбuтu мене. Я не пам’ятаю, які молитви я підносив в той момент. Я дуже злякався і звернувся подумки до сестри Марії Альфонсини: «Не випадково я ношу тебе з собою. Якщо Господь бажає забрати мене молодим, я готовий, але якщо це не так, прошу тебе, нехай ніхто більше не пοмpе».
Він обхопив мою голову рукою і підняв нìж. Трохи помовчавши він сказав: «Хто ти?» Я відповів: «Я монах». Він запитав: «Чому я не можу опустити нìж? Хто ти?» Потім, не давши мені часу відповісти, він сказав:«Священику, повертайтеся до машини, ви і інші». І ми пішли до машини.
З цього моменту я перестав боятися cмеpті. Я знаю, що одного разу пοмpу, але тепер я розумію, що це буде тільки тоді, коли захоче Бог. З тих пір я не боюся нікого і нічого. Те, що станеться зі мною, буде з волі Бога, і Він дасть мені сили прийняти Його Хpест. Важливо мати віру. Бог піклується про тих, хто вірить в Нього».
