fbpx
Життєві історії
Христина вже багато років жила в місті, до батьків в село їздила не часто, бо вони в свій час не підтримали її. А десять років тому, батько раптом приїхав до доньки, налагоджувати відносини. Але Христина тоді зустріла його непривітно, навіть жодного разу не посміхнулася, а на наступний ранок вручила квиток на зворотний потяг. Сказала: «Повертайся до себе. У нас тут і так тісно». Правда, подарувала стільниковий телефон, мовляв, дзвони, якщо що

Христина вже давно живе і працює в місті, все, що вона має, це результат її праці. В той вечір вона прийшла з роботи, приготувала вечерю і вони з чоловіком і сином нарешті сіли за стіл. Христина хотіла поговорити з чоловіком про майбутнє сина, порадитися щодо його вступу в університет, але не встигла. Раптом задзвонив телефон, вона побачила, що телефонує мама.

Христина байдуже виключила звук і відклала телефон подалі. «Вже й повечеряти спокійно не дадуть» – подумала жінка  і продовжила трапезу.

Христина завжди вважала, що батьки їй нічого не дали, все що у неї є, вона досягла сама, без сторонньої допомоги. Те, що вона зараз успішна столична бізнес-леді, яка живе у власній квартирі – це результат її важкої праці, тому вона зараз поїсть, відпочине, а потім перетелефонує мамі.

Після вечері Христина вже й забула про дзвінок матері.

Вночі їй снився батько, кликав, благав про допомогу. Зранку Христина відчула щось недобре, незворотне, і подзвонила матері. В слухавці почула кілька слів: «Доню, приїжджай, батько дуже хоче тебе побачити».

Хоч Христина і пообіцяла матері, що приїде, проте вирішила що допрацює ще два дні, а на вихідних поїде до батьків в село, адже вона не була вже там майже рік – все робота, та й робота.

Весь день думки про батька не покидали її. З ним в Христини склалися непрості відносини. У батька був складний характер. Він був проти того, щоб Христина виходила заміж за Володимира.

А десять років тому, батько раптом приперся до доньки з зятем налагоджувати відносини. Але Христина тоді зустріла його непривітно, навіть жодного разу не посміхнулася, а на наступний ранок вручила квиток на зворотний потяг. Сказала: «Повертайся до себе. У нас тут і так тісно». Правда, подарувала стільниковий телефон, мовляв, дзвони, якщо що.

Та останнім часом батько щось зовсім здав. Уже й не телефонував, сили не було. Щось підказувало жінці:

– Треба їхати. Батько є батько.

Вона подзвонила на роботу, пояснила ситуацію, взяла за свій рахунок, на тиждень.

У поїзді було спекотно. Попереду ніч, а завтра вона буде вже в батьків.

Рідне село повіяло чимось заспокійливим. В задушливому місті вона вже й забула, як пахне свіже повітря. Та чим ближче підходила Христина до рідної хати, тим сильніше їй хотілося якомога швидше обняти маму, і батька, нехай у неї з ним не  завжди і було взаєморозуміння. Її переповнювало передчуття чогось незворотного.

Мама зустріла Христину у дворі. З виразу її обличчя донька зрозуміла, що запізнилася.

Христина обійняла маму, безперестанно шепочучи їй «Пробач, що не встигла. Що мене не було поруч з тобою».

У руках мами був білий конверт, вона простягнула його доньці. Вони довго стояли на подвір’ї, перед очима Христини промайнуло все її життя.

Конверт Христина відкрила через три дні, як і просив батько. На конверті великими літерами було виведено: «Христині Вікторівні, моїй доньці». Вона дістала зсередини листок, вирваний зі шкільного зошита, і почала читати:

«Христинко, моя дорога донечко! Можливо, я був не найкращим батьком. Я не дав тобі усього того, чого ти так хотіла, і на що ти заслуговувала. Не тримай образи за це на мене. Але, можеш не сумніватися, я ніколи не переставав тебе любити. Я дуже пишаюся тобою. Бережи маму. Прощай. Твій батько».

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page