Без рубрики
Хрін, Правда і Велика Втрата

Вранці прокидаєшся і бачиш білі дерева, і думаєш, що то сніг. Нам, українцям, здається, що не лише людський світ, а й Усесвіт проти нас. Але тихо настала весна і трава дедалі вища й густіша. Вдень поліціянти розганяють сільських жінок, що повиносили свій нехитрий товар: петрушку, викопану з землі, з кволими жорсткими листочками, щавель, квасолю, буряки, і вже святково-обов’язкові хрін і букшпан. Часом десяток яєць і пляшку козячого молока. Смиренно стоять вони за базаром, готові спурхнути як перепілки на інше місце, звідки їх також можуть зігнати..Товар у всіх однаковий, але свій, не куплений на гуртівні.

Я знаю, як тяжко викопати хрін із землі, рідко вдається видобути цілий корінь. З ним завжди воюють на городі, а він все одно проростає зеленими широким листям, яке потім кладуть в слоїк, коли квасять огірки. У нього вузлувате коріння, покручене, порепане,як селянські пальці, з яких не відмити землю, і таке ж живуче, як селянський рід, над яким цивілізація завше ставить експерименти. У Євросоюзі не буде цих бабусь, що мокнуть під дощем надвечір, чекаючи на покупців, що повертаються з роботи. Хто для них викопує коріння гірких трав, від якого гнуться рискалі і ламаються держаки, коріння, яке тікає в землю, таку важку і тверду?

Дивовижна сила рослини, яка навіть обчухрана і обстругана, проростає у воді. У селі, де немає водогону, обліплене землею коріння миють у відрі надворі, міняючи холодну воду кілька разів, відрізають зарубцьовані відростки, знаки каліцтва, вибирають найрівніший корінь до великоднього кошика, залишаючи на ньому корону листя, бо тільки корінь з листям годиться для освячення. Потім у неділю, його труть до свячених яєць, сточують до самої корони. Дика гірка трава нагадує нам про Велику Втрату, і коли її вносять з паскою до хати після свячення, із дзеркал знімають запони і можна тепер сміло у них дивитися. Там не побачиш мертвого Христа, а святкові застілля допоможуть забути про Його муки.

Лише гіркі трави не змінять своєї суті: зцілювати, а не наповнювати бездонні шлунки. І хрін між ними найвищий і найгостріший, як людина, що завжди говорить правду, а тому її намагаються викорчувати, знищити. І водночас залишити дрібку, бо без правди людське нутро гниє і хворіє.

Вже лежать на землі розпростерті листки гіркої кульбаби і витикаються оксамитові листочки полину, знято укривало з соломи із часнику і сміливо пнуться догори стрілки цибулі на сіянку. Ще не зійшла лобода.

Мама колись розповідала, як у переднівок голодні люди вийшли з церкви і кинулись на луки збирати траву. І як це страшно, коли земля не годна прогодувати родину. Тепер ті луки чорніють випаленою травою і обвугленими кущами. І не хочеться повертатись до села, щоб відчувати гіркоту диму батьківщини, до якого примішується сморід розплавлених пластикових квітів із цвинтаря. Там не питають вже землю, чого вона потребує, і не просять прощення у дерев, які рубають. І навіть черешні повтікали у лісові хащі, щоб стати гіркими і дикими.

Галина Пагутяк, українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури, ZIK

Читайте також: БЛАГОДАТНИЙ ВОГОНЬ 2017: КОЛИ ЗІЙДЕ І КОЛИ ПРИБУДЕ В УКРАЇНУ

Related Post

facebook