— Алло, Олесю, привіт! Це Максим. Я тут у халепу втрапив. Виручиш колишнього чоловіка?
Голос Максима, її ексчоловіка, завжди викликав в Олесі дивну суміш ностальгії та іронії. Вони були в розлученні вже пів року, але спілкувалися так, ніби просто роз’їхалися на вихідні.
— Привіт, Максиме. Халепа? Як ти, «рятівник світу», міг втрапити у халепу? — Олеся посміхнулася, потираючи лоба. — Гроші потрібні, чи що? У тебе завжди якісь фінансові авантюри, ти ж знаєш.
— Ні, не гроші, хоча іноді хотілося б. Потрібна… допомога. Яка вимагає твого акторського таланту. Потрібно, щоб ти зіграла мою дружину. Але не колишню, а справжню. Усього на один вечір.
Олеся відкинулася на спинку стільця у своєму тісному орендованому житлі.
— Ого! Це вже серйозно. Навіщо? Що там у тебе відбувається, Левицький? Ти ж казав, що тепер ти вільний як птах, що можеш поринути в усі тяжкі.
Максим зітхнув у слухавку так театрально, що Олеся ледь стрималася від сміху.
— Та почав зустрічатися з однією дівчиною — Каріною. Думав, просто розважимось, легкий флірт, і все. А вона… вона виявилася не просто дівчиною. Вона виявилася… нав’язливим мрійником. Закохалася в мене, кроку ступити не дає. Бачить себе моєю дружиною, матерію моїх майбутніх дітей, а я…
— А ти, мабуть, не хочеш втрачати свою свободу. Але ж це природно, якщо жінка закохана, Максиме.
— Олесю, взагалі-то, розлучення було твоєю ідеєю, пам’ятаєш? Ти заявила, що ми різні, що наша пристрасть згасла, а буденність тебе душить. А ще ти чітко дала зрозуміти, що не хочеш дітей, бо кар’єра для тебе понад усе. Я погодився, бо не хотів тебе мучити. А Каріна… вона просто марить ідеєю народити мені сина. І це мене лякає!
Олеся на мить замислилася. Вона справді була ініціатором розриву. Але це була, скоріше, ініціатива від нудьги.
— Ну, так радій! Тебе люблять, мріють про сім’ю. Це багато значить у наш цинічний час. Може, вона і є твоє справжнє щастя?
— Ой, ні! Вона не моя людина. Вона занадто… ідеалізує мене. Для неї я — чоловік її мрії. Розумієш? Вона нафантазувала собі щось, а я їй нічого не обіцяв. Вона приходить до мене як до себе додому, готує, прибирає, намагається створити гніздечко. Коротше, вона спить і бачить себе моєю законною дружиною, а я ледь дихаю від цього тиску.
— Так, а від мене що ти хочеш? Звідки раптом я візьмуся у твоїй квартирі? Звідки візьметься таємна дружина?
— Скажеш, що поїхала у відрядження. У якесь термінове відрядження у справах твого PR-агентства. І ось ти несподівано повернулася додому раніше. Здивуєшся, звичайно, що я тут негідником виявився. Але кидати мене ти не збираєшся, бо кохаєш сильно і жити без мене не можеш, незважаючи ні на що. Вона, звичайно, засмутиться, може, плакати почне, але ти стій на своєму, мовляв, мій чоловік, і крапка! Їй нічого не залишиться, як піти і більше не турбувати мене. Вона занадто горда для ролі коханки.
— Фантазер! — Олеся розсміялася вголос. — Це ж треба до такого додуматися! Такий цирк вирішив влаштувати, і мене втягнути! Ну навіщо мені це треба, скажи, будь ласка? Ми з тобою хоч і в добрих стосунках розлучилися, але це не дає тобі права використовувати мене в такій брудній ролі!
— Олесечко, ну, будь ласка, виручи свого недолугого колишнього чоловіка! А я… я тебе на риболовлю зводжу, як ти любиш! Адже ти так любиш посидіти на березі в тиші з вудкою, а потім ми посмажимо шашлик, як за старих добрих часів, пам’ятаєш? У нас було стільки чудових спільних вихідних, тиша, річка, ти і я…
— Ох, хитруне, знаєш, чим мене підкупити! — Олесі раптом стало тепло від спогадів. Риболовля була їхньою спільною втіхою. — Добре, колишній чоловік, так і бути, виручу тебе! Але щоб ти мене потім возив на риболовлю щотижня!
— Домовились! — голос Максима зазвучав переможцем. — А… Олесю, а в тебе є зараз хтось? Ну, чоловік, у сенсі, постійний партнер?
— Хоч це тебе й не стосується, але нікого немає. Поки що не зустріла нормального, стабільного… Хочу квартиру в іпотеку взяти, не можу ж я вічно по орендованих блукати…
— От би жила зі мною, і горя не знала б, — раптом вирвалося у Максима з ноткою жалю. — Квартира є, гроші, на відпочинок постійно їздили…
— Не в цьому щастя, Левицький! Не в цьому, — твердо відповіла вона, хоча ця твердість вже не була такою впевненою, як пів року тому. — Гаразд, коли роль дружини треба зіграти?
— У п’ятницю зможеш? Тільки візьми свої дрібнички — кілька суконь, креми, парфуми, щоб було видно, що ти справді там живеш. Каріні я скажу, що всі твої речі сховав у комору, щоб вона нічого не запідозрила. Я їй дам ключі від квартири, скажу, нехай чекає на мене, бо я затримаюся на роботі допізна. Вона з’явиться — а там ти. Готуєш на кухні, наприклад, деруни чи його улюблену пасту… Давай годині о шостій. А потім я прийду, ми цирк розіграємо перед нею, і ти поїдеш додому.
— Добре, вмовив. Ох, і чому я така добра…
Олесі було цікаво подивитися на Каріну. Вона навіть відчула щось схоже на ревнощі, чого з нею не траплялося ніколи. За час їхнього шлюбу Максим ніколи не дивився ні на кого, крім неї. Можна сказати, що він носив її на руках. А їй стало нудно. Прісно. Хотілося чогось радісного, нового, шаленого.
Адже з Максимом вони були знайомі ще зі школи. Він її обожнював. Вона була об’єктом його мрій. Їй лестила така увага, подруги заздрили. Гарний, розумний, з пристойної родини, батьки залишили йому чудову квартиру у центрі. Пізніше він зайнявся IT-бізнесом.
Після школи Олеся поїхала вчитися до столиці і швидко забула про нього. Але він не забував. Періодично приїжджав до неї, вони гуляли, ходили до театрів, їздили на природу.
До закінчення університету вона сама не зрозуміла, як погодилася вийти за нього заміж. І жили непогано, майже не сварилися, бо не було приводу. Але потім вона занудьгувала. І попросила розлучення. Максим переживав важко, але на розлучення погодився. Бо любив її і не хотів, щоб вона страждала, живучи з ним.
Ніхто не зрозумів її вчинку. Де це бачено — такими чоловіками розкидатися? Казали, що вона дурна, що упускає своє жіноче щастя. Але це ще більше підганяло її, хотілося піти наперекір усім. Захотіла — і розлучилася. Має право!
Розлучили їх швидко. Олеся з’їхала в орендовану квартиру. Машину, куплену Максимом, вона забрала. Він наполягав. Подарунок.
Думала, тепер життя почне бити ключем, сповненим пригод. Та ні. Кавалери не вишиковувалися в чергу. Один, її новий колега, взагалі якось сказав, що Олеся не красуня, просто звичайна, хоча й приємна жінка. Несподівано. Адже вона звикла, що колишній чоловік вважав її найпрекраснішою жінкою на світі, мало не богинею.
А тепер ось у нього Каріна… Якось прикро. Швидко ж він її забув… Ну нічого, подивиться вона на цю дівчину і заспокоїться. І, можливо, перестане так сильно мріяти про іпотеку, думала вона.
У п’ятницю після роботи Олеся заїхала додому, зібрала валізу з найпомітнішими речами і рвонула до колишнього чоловіка. Грати дружину.
Вона свідомо розвісила у шафі свій найдорожчий і найпізнаваніший одяг, розставила креми та баночки з улюбленими французькими парфумами у ванній. Вона навела той легкий, творчий безлад, який раніше завжди був у них. Вона сіла на диван і вдихнула рідний запах його оселі. Вона відчула, що вона вдома.
У холодильнику знайшла картоплю, цибулю та м’ясо і почала готувати його улюблену страву з дитинства — картопляні деруни зі сметаною та підливою. Аромат миттєво наповнив усю квартиру. Це був запах дому, який жоден парфум не замінить.
Стукнули вхідні двері. Каріна. Шоу починається…
— Ой, привіт! А я думала, це Максим тут порядкує на кухні, раніше звільнився. Вибачте, — до кухні зайшла висока, дуже струнка дівчина, з розкішним темним волоссям та великими, розумними зеленими очима. Фігурі можна було позаздрити. Вона була в елегантному, але простому одязі, з дорогою, але не кричущою сумкою.
Ось це Максим урвав собі красуню! В Олесі чомусь кольнуло в серці, і це було вже не акторське відчуття.
— Максиме?! А ви, вибачте, хто така? — запитала Олеся, піднімаючи брову, як справжня господиня.
— Я його… дівчина, — Каріна на секунду розгубилася, але швидко взяла себе в руки. — А ви?
— А я… — Олеся зробила драматичну паузу, кидаючи картоплю на розпечену сковороду. — А я його дружина. Законна.
Обличчя Каріни змінилося. Вона не заплакала, як очікував Максим. Вона стиснула губи.
— У сенсі, дружина? Він казав, що не одружений, у «вільному польоті» після розлучення.
— Ага, «вільний політ»… — Олеся гірко посміхнулася, і це вже було нею, не роллю. — Дружина поїхала по роботі на термінове відрядження на місяць, а він, голубчик, одразу полетів у свій «політ»… Ось це сюрприз він мені приготував! Ось що означає приїхати додому без попередження! Адже він мене не чекав зовсім, і навіть не здогадується, що на нього чекає тут…
— А що мені тепер робити? — В очах Каріни навернулися сльози. Це були сльози образи, а не істерики. — Я ж йому вірила. Ми ж планували майбутнє.
— Я ж йому вірила. Я ж його так люблю, — вона дістала серветку і почала витирати очі. — Я сина навіть народити йому хотіла, Максиме. Ми хотіли одружитися. Він… він для мене просто диво, таких чоловіків я ніколи не зустрічала. Добрий, чуйний, не жадібний, а як чоловік… ну ви розумієте, він взагалі просто супер!
— Ну, дівчино, тільки без інтимних подробиць! — Олесю обпекло. — Вірю, що ти не знала про його сімейний стан. Але тепер знаєш. І сенсу тут немає. Я сама розберуся з ним. А ти забудь загалом, що у вас щось було. Знайдеш порядного і будеш щасливою.
— Ні. Я просто так не відступлюсь, — заявила Каріна, сідаючи на кухонний стілець. — А раптом він мене кохає, а не вас? Він розлучиться. Ми одружимося, діток народимо, і будемо щасливі. Будемо на риболовлю їздити, на море… до моїх батьків рванемо. Вони, до речі, зараз у Німеччині живуть, мають там власний бізнес. Ось зараз він прийде і ми дізнаємося, кого він справді вибере!
Каріна закинула ногу за ногу. Дістала з сумки телефон і почала дивитись там щось.
— Ось, дивіться, — вона піднесла екран. — Це ми в театрі, це в горах, це у мене вдома… Адже все добре було, доки ви не приїхали.
Олеся відчула, як у ній прокидається справжня, непідробна ревнощі. Вперше у житті вона приревнувала Максима. Адже раніше їй навіть на думку не могло спасти, що він може з кимось зійтись і бути щасливим. Без неї. А тепер вона зрозуміла, що ще може. Та ще з такою красунею — молодою, успішною, яка не боїться говорити про дітей і навіть має зв’язки з Німеччиною! Вона на її тлі, зі своєю іпотекою і тісною орендованою квартирою, — бліда тінь.
На риболовлю зібралася вона! Це вони тільки можуть із Максимом туди їздити! Дітлахів народжує… Та Олеся сама народить, скільки захоче! І буде Максим найщасливіший! І вона також!
Олеся відчула такий потужний приплив кохання та пристрасті до колишнього чоловіка, який не відчувала за весь час їхнього шлюбу. До неї тільки зараз дійшло, яку людину вона втратила. Як він її любив, балував, а зараз вона самотня та нікому не потрібна, а до нього тут дівчата клеяться, і такі… Не бувати цьому!
— Так, люба, — Олеся говорила з такою люттю, що аж скули звело. — Це моя квартира, мій чоловік, мій запах дерунів! Викидайся з нашої квартири, поки я тобі волосся не повідривала! Вставай, і на вихід!
Олеся схопила Каріну за руку і потягла її до дверей. Та чинила опір, кричала, але Олеся була сильнішою, адже гнів надавав їй надлюдської сили. Вона відчинила двері і виштовхнула Каріну за поріг.
— Щоб більше я тут тебе не бачила! Максим мені самий потрібний, зрозуміло?! — гаркнула вона, зачинила двері і з полегшенням притулилася до них, важко дихаючи.
Що відбувається? Олеся себе не впізнавала. Ось вони — емоції! Ось воно — життя! Ось чого їй не вистачало всі ці роки! Ревнощі показали, що насправді вона відчуває! Очі ніби розплющились! Окрім Максима, їй ніхто не потрібний, і нікому вона його не віддасть! Вона справді його кохає.
Тим часом, Максим сидів у сусідньому кафе зі своїм другом і бізнес-партнером Артемом.
— Ну що, Максе, твій цирк спрацював? — запитав Артем, помішуючи каву. — Хоч би раз ти вирішив проблеми, як дорослий, а не за допомогою театральних постановок.
— Повір, Артеме, це єдиний метод, який працює з Олесею. Вона повинна відчути страх втрати, інакше вона ніколи не оцінить те, що має.
У цей момент телефон Максима задзвонив. Це була Каріна.
— Ой, Максиме, ну вона й левиця в тебе! — Каріна плакала, але голос був схвильований, неначе вона щойно врятувалася з пожежі. — Я зробила все, як ти просив! Вона повірила! Вона так лютувала, так кричала!
— Зачекай, Каріно, зачекай! Ти ж мала її відшити, а не…
— Ні, Максиме, вона й справді розлютилася, ревнувала сильно, повір, я жінка, і відчуваю це на сто відсотків! Мені здається, вона тебе кохає, але не розуміла цього раніше! Ревнощі багато про що говорять. Недарма я тобі порадила цей метод. Ти все одно нічого не губив. А так вона виявила свої справжні почуття. Ми, жінки, такі дивні буваємо, але деякі моменти змушують нас замислитися. І цей трюк спрацював. Іди до неї, гадаю, вона як шовкова стане тепер. Адже ти наважився проміняти її на когось. А вона до цього не звикла, хоч ви й у розлученні. З тебе магарич!
— Дякую тобі! Каріно, ти справжній друг! Дем’яну привіт передавай. Коли у вас весілля, до речі?
— Передам. Восени одружимося. Відлетимо до Німеччини, до батьків. А потім — на Мальдіви.
— Успіхів вам, і щастя! А я… я піду своє щастя наново будувати…
Максим вимкнув телефон і подивився на Артема, його очі світилися.
— Що вона сказала? — нетерпляче запитав Артем.
— Сказала, що «виперла» Каріну за двері і що вона моя. План спрацював.
Максим, не чекаючи відповіді, схопив ключі і помчав додому.
Він зайшов у квартиру. На кухні накривала стіл Олеся. Вона була в тій самій червоній сукні, яку він подарував їй на річницю шлюбу, і пахла його улюбленим ароматом.
— Ну як усе пройшло, Олесю? — запитав він, ледве стримуючи посмішку.
— Чудово! Виперла я її за двері! Думаю, тепер відстане точно! — сказала вона. Потім уважно подивилася йому у вічі. — А ти точно не закоханий у неї, Левицький? Адже вона красуня рідкісна, не приховуй.
— Та ні, не закоханий… Я тебе забути не можу… Я, насправді, ніколи не зустрічався ні з ким серйозно, після того, як ти пішла. А Каріна… вона просто помітила мої страждання і сама почала мене завойовувати. Я нею просто скористався.
— Правда?! Ти й досі любиш мене? — зраділа Олеся.
— Так, і ніколи не переставав кохати. Я знав, що ти пішла від мене не тому, що не любиш, а тому, що занудьгувала. І я просто хотів показати тобі, що наше життя без нас — це не казка, а реальність. І якщо ти не повернешся, то на твоє місце прийде хтось інший.
Олеся підійшла до нього, обійняла його так міцно, як не обіймала вже багато років, і вдихнула його рідний запах.
— Знаєш, а я тільки зараз зрозуміла, яке я дурне дівчисько. Я зрозуміла, як ти мені дорогий. І я тебе нікому не віддам! Ані Каріні, ані мрій про «свободу»! І сина народимо, і дочку! Левицький, одружись зі мною знову!
Максим усміхнувся, його очі наповнилися сльозами радості. Його план спрацював ідеально. Ох, вже ці жінки, на які тільки хитрощі не підеш заради них, і як іноді треба їх злякати, щоб вони усвідомили свою любов.
— Ходімо, поїмо твоїх дерунів. А потім поїдемо купувати тобі обручку. Цього разу — назавжди.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
