Хочу сказати, що у моєї мами було нелегке життя.
Вже аж коли мені виповнилося 17, і я закінчувала школу, моя мама привела до нас в хату свого коханого чоловіка.
Для мене це було дуже болісно, я звикла, що ми з мамою живемо вдвох дуже давно, з самого мого народження, а тут чоловік якийсь незнайомий.
Я відразу прийняла Миколу, так його звали, як зовсім чужу людину в хаті, він же ще був молодший матері на десять років, я навіть бачити їх не могла разом, напевно, я просто ревнувала свою маму, адже вона тепер не кожну хвилину свого життя приділяла лиш мені, тепер вона мала своє особисте життя, у неї був свій особистий простір. Ще недавно мама була тільки моя, і тут виявляється, що крім мене у неї були ще якісь інтереси. Але найгірше для мене тоді було, що мама була щасливою, і її нове життя їй подобалося.
Я просто зненавиділа цього Миколу, а потім, коли минув якийсь час, і я побачила, який він турботливий чоловік, я закохалася в нього.
Він був прекрасною людиною, коли я поспілкувалася з ним, я зрозуміла це, але він був з моєю мамою, тому я тільки злилася від свого кохання.
А потім, потім вони розлучилися, мама дуже переживала. А Микола знайшов мене і запропонував поїхати з ним в інше місто, до його рідних, а я з радістю погодилася.
Він сказав, що полюбив мене з першої хвилини, через це і розлучився з моєю мамою, я відразу йому повірила.
Мамі сказала, що буду навчатися в іншому місті, і поїхала з Миколою до його родини. Минуло вже три роки, відтоді ми не бачилися, лише розмовляємо по телефону, я не можу подивитися мамі в очі, мені соромно. Соромно, від того, що я щаслива з Миколою, він виявився прекрасним чоловіком.
Ми відразу розписалися, він працює, я вчуся, ми кохаємо одне одного, від цього ще гірше, я розумію, що зрадила свою саму найдорожчу в світі людину, яка, скільки я себе пам’ятаю, все мені віддала, не шкодуючи ні часу ні своїх сил, але по іншому я не могла вчинити.
Зараз, я чекаю дитину, і мені як ніколи не вистачає своєї матусі. Мати Миколи дуже складна людина, вона так і не прийняла мене, а ми ще живемо разом, можливості переїхати поки немає, тому мені дуже незатишно в його будинку, але я терплю, заради свого коханого чоловіка і своєї майбутньої, я все стерплю.
Але як же мені хочеться, обійняти свою маму, поплакатися, розповісти багато, але я боюся, що вона не пробачить мене, адже вона досі одна, після нашої з Миколою втечі. Коли вони розлучилися, я пам’ятаю, якою сумною вона постійно ходила.
І що робити я не знаю, як розповісти їй про все? Як вимолити прощення? Я дуже хочу, щоб вона була поруч, але навіть поїхати до неї не можу, мені соромно. Скоро у неї буде онук, і я дуже хочу, щоб він ріс біля своєї бабусі, не хочу, щоб вона одна доживала свій вік!
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – nezhin.adiso.com.ua
