– Хочемо, щоб усі знали, що ми своєму синові на весілля квартиру даруємо, – встала Наталя Петрівна перед гостями, які сиділи за святковим столом з приводу весілля її сина Олега і дівчини на ім’я Ярослава, – не хочу, щоб вони починали, як ми з батьком, з одного стільчика і матраца на підлозі .
Двокімнатна квартира з меблями, кухонним гарнітуром, холодильником і пральною машиною перебувала в хорошому районі, поруч з метро і дитячим садком для майбутніх онуків. Правда, квартира залишалася за документами оформлена на свекруху, переводити майно на ім’я єдиного сина батьки чомусь не стали.
– Він у нас і так один, – пояснила вона вже після торжества батькам невістки, своїм сватам, – після нас все йому і дістанеться, ні з ким ділити йому те майно. А так – це житло молодих, нехай живуть щасливо, та онуків нам скоріше народжують.
– Меблі у нас хороша, – ділилася з батьками Ярослава, – хоч і не нові і стиль не дуже сучасний. Але ось картини на стінах, штори і килими – це щось старе і вже зовсім не сучасне.
– Ну і нічого, – заспокоювала мама дочку, – смак у всіх різний, поміняєте згодом і декор, і меблі, аби у вас в сім’ї все було добре. Спасибі сватам за те, що не доведеться вам з Олегом в борги влазити, або по орендованих квартирах носитися з тими торбами.
Ярослава сама теж з батьками була цілком згодна, вдячна своїм свекрам, з чоловіком щаслива.
Незабаром після одруження молоді придбали старий автомобіль, поістратілісь, не до зміни інтер’єру було, на те, щоб щось змінювати в квартирі грошей вже й не залишилося.
– Ми працювали обоє, – пояснює Ярослава, – зарплати отримували нормальні, навіть відкладати трохи грошей вдавалося. Десь через місяців 6, або 7 я вирішила поміняти штори в спальні і в вітальні, ну не люблю я ці старовинні речі, яким вже років 100.
Ярослава, звісно, відразу сама обрала штори на свій смак, а заодно купила симпатичну вазу і рамки для їх з Олегом весільних фото і знімків з відпочинку.
Вдома Ярослава все красиво розвісила, акуратно склала старі штори і картини в рамах у велику коробку.
– Куди це? – запитала вона чоловіка, – В гараж, на дачу або добрим людям? Запитай маму, чи потрібно їй це.
Чоловік кивнув головою, в оновленому інтер’єрі подружжя прожило дня три. На четвертий день Ярослава повернулася з роботи і виявила, що всі її нові придбання зняті, штори і рамки з фото знайшлися в коробці, а на вікна розвішувала колишні штори з китицями мама Олега. Закінчувала вже.
– Перш ніж щось змінювати тут, Ярославо, – вимовила свекруха, – треба б було запитати господарів.
– А хіба мій чоловік тут не господар, – здивувалася жінка, – ми просто хотіли освіжити інтер’єр.
– Освіжати будеш у себе вдома, – сказала Наталя Петрівна, – ця квартира нашої сім’ї і нам вирішувати, що і як тут буде.
Ярослава засмутилася, чоловік намагався її заспокоїти, мовляв, чим тобі не подобається обстановка, красиво ж, та й нема чого ображатися маму, вона як краще хоче.
Ярослава змирилася з усім, тим більше, що вона вже чекала дитину, а все інше відійшло на другий план, а значить, найближчим часом не до непорозумінь з чоловіком і не до власної квартири.
– Але чим далі, тим було гірше, – згадує молода жінка, – після того випадку зі шторами, свекруха почала з’являтися у нас на порозі регулярно. Спочатку вона робила вигляд, що випадково поруч виявилася, вирішила зайти, а сама оглядалася, не поміняла я чого в квартирі.
– Навіщо вам нові чашки, – одного разу побачила обновку мама Олега, – грошей багато? Так збираєте, скоро дитина з’явиться. Чим старі чашки не хороші були, до речі, куди ти їх діла, віддала комусь, або просто викинула?
Заспокоївшись, що старі чашки стоять на місці, а куплена пара чашок з кумедними написами, свекруха пішла. Але незабаром Ярослава почала помічати, що в її речах хтось порядкувався, перекладав їх з місця на місце, наче щось там шукав.
– Давай змінимо замки, – запропонувала вона чоловікові, – я не можу так жити, у мене абсолютно немає відчуття, що я вдома.
– Я не можу так вчинити, адже мама образиться на нас, – відмовився чоловік, – це ж її квартира, як ми будемо тут господарювати, не запитавши.
Коли Ярослава вийшла в декрет і постійно сиділа в дома, Наталя Петрівна почала приходити мало не щодня. Як на гріх якось Ярослава при матері чоловіка впустила на підлогу в кухні сковорідку, на плитці, старої до слова плитці, утворився маленький скол, розгледіти його треба було постаратися. Але Наталя Петрівна розгледіла.
– Ну треба ж було Олегу вибрати в дружини таку, – незадоволено сказала вона, – не заробила ще на своє, а чуже можна і не цінувати, так?
Ярослава образилася. Але не так на слова свекрухи, як на свого чоловіка, що це все чув, але навіть не подумав щось сказати своїй мамі.
– Я попросила батьків мене забрати, – розповідає вона, – вже в батьків я і народила дитятко. Після того, як з’явилася на світ донька, свекруха приходила до Ярослави, мирилася, ланцюжок золотий з підвіскою подарувала. Загалом, зробила я помилку, повернулася до чоловіка, точніше в квартиру його мами.
– Ти хоч розумієш, – запитала Наталя Петрівна Ярославу через місяць, – знаєш, скільки коштує цей столик? Більше нікуди було поставити свої пляшечки і жирні лосьйони? І чому знову на вікнах інші штори?
– Мамо, – спробував було втрутитися Олег, – дитина постійно чіпає ті штори, а старі штори дуже важкі в догляді, поки дочка маленька нехай висять ці, їх легше прати.
– Ви просто не цінуєте того, що для вас зроблено, – не знижуючи гучності продовжила Євгенія Василівна, – то, що ви тут живете ще не робить вас господарями. Тим більше, що господарі з вас ніякі!
– Після цього в той же вечір я знову переїхала до батьків, – каже Ярослава, – більше я в цю квартиру не повернуся.
Олег зараз теж живе у тещі з тестем, квартира закрита.
– Я впевнена, – говорить Ярослава, – що мама його все одно буде до нас ходити з перевірками. Не хочу я жити на чужій території, ось більше точно не хочу. Хочу своє, нехай непросто нам дасться наше житло, маленьке, скромне, але своє. Тільки там я буду щасливою.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – rieltor.
