Я багато років працювала в Італії, допомогла купити квартиру у Львові своїй єдиній доньці, хоча сама й досі живу в невеличкій хатині за містом, яка мені дісталася ще від батьків. З чоловіком розлучилася, ще коли моя Оленка була зовсім маленькою, більше доля не склалася, так і залишилася сама. Зате всю себе вирішила присвятити доньці.
Коли Оленка навчалася в інституті, я працювала поштаркою, звісно, заробітки були невеликі. Мама тоді була ще жива, тато мій давно пішов у засвіти. Я добре розуміла, що забезпечити доньці хороше майбутнє не зможу на свою маленьку зарплату, та й пенсія у мами була маленька, хоча вона ділилася з нами кожною копійчиною.
Тоді й до мене прийшло бажання шукати закордонних заробітків, хоча життя в чужій країні лякало, я ніколи не їздила нікуди, але мала там подругу, моя сусідка Ольга працювала в Італії тоді вже років 5, потім і заміж там вийшла. Довго вмовляти їй мене не довелося.
Оленку залишила на маму, а сама подалася заробляти гроші. Згадувати ті роки бажання особливого немає, не можу похизуватися чимось особливим, доглядати за старенькими людьми непросто, то праця важка, але мене тішило те, що тепер моя Оленка ніби справжня пані, носить все найкраще, перша серед подруг мала свій новенький автомобіль. Потім чимало років я гроші відкладала їй на весілля, квартиру у Львові, загалом нічого не шкодувала для своєї дитини.
Оленка мене потішила двома онучками, у мене бажання заробляти ставало ще більше.
Так не зогледілася, коли минули роки, здоров’я не те, мама дуже постаріла, потрібен і їй догляд, я повернулася додому. Коли мами не стало, я повернулася працювати на пошту, не могла сидіти вдома одна, хотілося поміж людей.
За всі ці роки, хоча я старалася для Оленки, вона віддалилася від мене, для неї найкращою подругою стала свекруха. Хоча й живу за годину їзди від Львова, та донька з сім’єю до мене лише на великі свята приїжджає, все їй ніколи, все їй не до мене.
Так і минали дні за днями.
Коли почалася війна, подруга покликала мене до себе, мовляв, живуть вдвох з чоловіком, діти дорослі, може виділити кімнату мені, щоб мені було спокійніше і не сумувала наодинці. Я спочатку відмовлялася, кажу у нас наче спокійно все більш-менш, та Ольга не вгавала. І на початку літа я поїхала до подруги в Італію.
Грошей мала небагато, але Ольга і слухати не хотіла. В перші ж дні ми пішли до магазину і вона купила мені все необхідне. За весь час жодної копійки в мене не взяла, все з чоловіком купувала сама. Так все літо я й провела в Італії, в Ольги. А восени зібралася додому, як би не було мені добре в Ольги, а весь час тягнуло додому в Україну.
А коли приїхала, на мій великий подив, наступного дня до мене приїхала Оленка з чоловіком. Вона думала, що я грошей їй привезла. Донька дуже здивувалася, що я декілька місяців просиділа в Італії і не працювала, хоча могла і про дітей подумати та підробіток знайти. Донька докоряла, що діти в школу мають йти, зять без роботи, а я просто поїхала за кордон відпочити.
Загалом вже тиждень я вдома. Оленка не телефонує, трубки не бере. Ображаються на мене всі: і вона, і зять, і онучки, і навіть сваха. Я вже сама картаю себе за те, що так необдумано вчинила. Можливо, дійсно, варто було б хоч на якусь роботу влаштуватися. Зараз я працюю, але зарплата на пошті маленька, ледь самій вистачає, не знаю чим зможу ще допомогти доньці.
Фото ілюстративне.
