15 років тому мама практично залишила мого батька і сама поїхала в Італію на заробітки. До того вони не зовсім добре між собою ладили, то ж я думаю, що мама таким чином знайшла вихід з ситуації. Я залишилася вдома з татом.
Не скажу, що було просто, принаймі спочатку було дуже важко обходитися в господарстві без мами. Потім мама стала надсилати гроші і життя потроху почало налагоджуватися.
Поки мама заробляла на чужині, батько почав заглядати у чарку, пішов з роботи, а жив на те, що присилала мама, гроші якої він називав відкупленням. Батько постійно говорив, що у мами там хтось є, і взагалі відзивався про неї дуже недобре.
Хоч мама присилала нам гроші, але слухаючи тата, я поступово перейшла на його сторону. Особливо у мене зіпсувалися стосунки з мамою, коли вона захотіла офіційного розлучення з татом.
Батька мені було шкода, тому на якийсь час я зовсім перестала спілкуватися з мамою. Особливо було прикро, коли виявилося, що тато був правий – і у мами там хтось таки є.
Коли мама телефонувала, я спілкувалася з нею дуже холодно, і вона це відчувала, але не переставала пересилати нам гроші. За цей час я вийшла заміж і сама стала мамою.
І ось в кінці лютого, коли в Україні почалася війна, мама і її чоловік почали наполягати, щоб я з сином негайно їхала до них в Італію. Я сумнівалася, бо не хотіла жити в домі того чоловіка, але таки зібралася і поїхала – думала, приїду і подивлюся на місці що й до чого.
Маминого чоловіка звати Маріо. Живе він у власному будинку в Римі. Нас в своєму домі він прийняв як дуже шановних і дорогих гостей. Я навіть не сподівалася, що все може бути саме так.
Ми з ним часто ходили на прогулянки, він купував нам одяг, необхідні речі, дитині іграшки. Забезпечував продуктами, а про оплату житла і мови не могло бути.
Я прожила в його домі майже пів року, побачила, що він дуже хороша людина, і що він дуже любить мою маму. Вона біля нього нарешті стала щасливою.
Тепер я повернулася додому і по-іншому дивлюся на ситуацію. А батько каже, що я зрадниця, і ще більше заглядає у чарку з оковитою. Сил моїх уже не вистачає. Ловлю себе на думці, що Маріо, чужа мені людина, відносився до мене набагато краще, ніж рідний батько, біля якого, по-суті, я нічого доброго і не бачила.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
