fbpx

Хату Горпини забрав її старший син Данило. Невістку Тамару, яка доглядала свекруху до останнього, попросив піти: «Нічого роззявляти рота на чуже добро». «Ой, не буде там щастя», – скрушно махали головами сільські жіночки, коли бачили, як Денис і Тамара назавжди покидали їхнє село, а Данило впевнено продовжував будівництво

В селі все видно, як на долоні. Усі життєві перепитії різних родин стають предметом обговорення усього села. Важко зробити щось, щоб це не було помічено людьми. А якщо цей крок суперечить совісті – то новина стає ще більш привабливою.

Дмитро і Тамара, молода сім’я з нашого села, у пошуках заробітку перебралася до міста. Працьовитий, здатний до всяких ремесел Дмитро без роботи не сидів. Такою ж була і дружина Тамара — турботлива і гарна господиня, вона встигала і на роботі, і вдома. У подружжя підростав син. Та не довго мир і злагода панували в сім’ї. Дмитро почав випивати. Утратив роботу, розвіялося й сімейне щастя, хоча Тамара вірила, що чоловік виправиться, але все марно. За матеріалами

А тут іще занедужала свекруха, мати Дмитра. Поміркувавши так і сяк, у сім’ї вирішили, що оскільки він тепер безробітний, то може разом із сином переїхати у село до бабусі Горпини, щоб їй допомагати. Дмитро хоч і заглядав в чарку, але про матір дбав. Удвох із сином порали город, підремонтували стареньку хатину, навели лад на подвір’ї. Тамара ж розривалася між містом і селом, приїжджаючи на вихідні, прала, прибирала, готувала, поралася біля свекрухи…

Бабуся Горпина раділа з цього, але хвалитися любила своїми старшими дітьми — багатими і хазяйновитими. Дочка жила в Києві, де мала дві квартири та дві машини, а другий син, Данило, — по сусідству, за високим парканом. Мабуть, сестра з братом так були заклопотані своїми «статками», що про матір згадували лише на Різдво й Пасху Однак, дізнавшись, що у батьківській хаті оселився Дмитро із сином, почали активно виявляти «родинні почуття». Дочка навіть на якийсь час забрала неньку до столиці. Та невдовзі старенька попросилася назад у село — не ужилася з її чоловіком.

Данило ж тим часом умовив матір переписати на нього її частину хати і земельні паї, мовляв, догляне її до кінця. А молодшому братові Дмитрові запропонував роботу у своєму господарстві, але не платив за неї, а наливав чарчину. Так, одного разу, при застіллі, Дмитро і віддав братові свою долю спадщини. Данило запевнив, що забезпечуватиме сім’ю молодшого брата, що ні його, ні племінника із хати не вижене. Хоч у селі помічали, що немає у нього до племінника родинних почуттів, ставиться до того зверхньо. Та й двоюрідні брати і сестри цуралися хлопця, мовляв, не рівня він їм. Хоча Дениса в селі любили. Привітний і чемний. Добре вчився, до роботи завзятий.

Тим часом Дмитро не просихав. Довелося Тамарі взяти відпустку за свій рахунок, щоб доглядати за немічною свекрухою. Терпець їй увірвався, і коли чоловік нарешті показався на очі, поставила вимогу: або житиме по-людськи, або… Та це на Дмитра не подіяло, він і далі продовжував жити, як жив, поки не потрапив до лікарні, Тамара з сином ледь його виходили. Чоловік ніби отямився, пообіцяв, що житиме тепер по-іншому. Та слова свого не дотримав… Через півроку його не стало. Невдовзі не стало і старої Горпини…

Дядько не забарився – через пів року прийшов і заявив, щоб Денис вибирався з хати, бо тепер він тут господар і на материній садибі будуватиме дім для свого сина. Порадив небожу: «Школу закінчив — іди служити», а на Тамару гнівно гаркнув: «Нічого роззявляти рота на чуже добро!».

Людям в селі такий його вчинок не сподобався. Де це бачено, щоб рідний дядько вигнав родичів із хати, відібравши у сироти і бабусину пам’ять, і батькову спадщину. А дядько на те не зважає. Ніколи йому пусті балачки слухати, він ділом зайнятий — завозить на материне обійстя будівельні матеріали.

«Ой, не буде щастя на чужому горі», – скрушно махали головами сільські жіночки, коли бачили, як Денис і Тамара назавжди покидали їхнє село, а Данило впевнено продовжував будівництво…

Сергій МОШЕНСЬКИЙ

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page