fbpx
Життєві історії
Хата моєї мами знаходиться на сусідній вулиці, але я жити там не можу. Мене навіть на подвір’я ніхто не пускає. Зараз там живе моя рідна сестра, вона бачити мене не хоче у себе на подвір’ї. А все через спадок

Хата моєї мами знаходиться на сусідній вулиці, але так вийшло, що вже років 7 мені там зовсім не раді. Зараз там господарює моя сестра, яка вже багато років зі мною знатися не хоче, а все через спадок, який розділив моє життя на до і після.

Софія вийшла заміж рано, вона старша за мене на 5 років. Дмитро забрав її до себе, у батьківську хату. Сказати щиро, то в моєї сестри характер не мед, тому мама їй добре наказувала, щоб вона сиділа в свекрів тихенько, не перечила ні в чому, слухалася та догоджала, бо це не рідні батьки, мовчати не будуть їй ніколи і її життя там буде непросте. А чужа хата – то чужа правда, там шанують лише думку господарів.

Як там Софія жила спочатку ми не знали, бо до нас вона приходила досить рідко, хоча наче сусіднє село близько до нас, та сестра чекала вже дитину, тому займалася лише своїми власними справами.

Раз у місяць батьки пакували величезні торби, брали муку, цукор, декілька курок, м’ясо, яйця і везли Софії.

Одного разу я поїхала з батьками. Свекрухи Софії якраз тоді вдома не було, а в хаті чистота і порядок, на подвір’ї все гарненько, але Софія сама ніколи вдома нічого не робить, все робила сама мати Дмитра, сестра ж ні до чого діла не мала.

Мама тоді поговорила з нею серйозно, сказала, щоб донька теж роботи не цуралася, бо довго так тривати не може і свекруха незабаром може й на двері вказати. Але Софія лише посміялася, тепер у вона подарує їм внука, тому вони самі годитимуть їй.

А тим часом я теж вийшла заміж, Григорій мій власну хату мав, на сусідній вулиці, тому я пішла жити до чоловіка.

Тата нашого незабаром не стало і ми з Григорієм мало не щодня навідувалися до мами, все в неї робили, в усьому допомагали їй вдвох, мама ще й господарство тримала, хоча обійти сама все не могла, зрозуміло, що на Григорія розраховувала, а він робив усе, не відмовляв ніколи.

А тим часом життя Софії пішло шкереберть, вона ніяк не могла мирно жити зі свекрами, мало того, що в чужій хаті сиділа, та ще й командувати там хотіла. Але вже це й чоловікові не подобалося, не знаю, що там ще в них не заладилося, але Софія з сином повернулася в батьківську хату.

Мама наша дуже її шкодувала, тому прийняла її добре. жити всі вони стали на пенсію старенької матері. МГригорій мій ще місяць походив, а потім не став до мами ходити, сказав, нехай сестра господарює в маминій хаті, адже все те дістається їй теж.

І вже наступного дня до нас прийшла мама:

– Григорію, ти що дорогу забувся до мого дому? Свині та кури голодні, буряків потрібно з ями дістати, я вже стара, не можу працювати, приходь ввечері після роботи, – з натиском мама мовила зятю.

Григорій в мене добрий, але вже не міг змовчати:

– Мамо, вибачте мене, але у вас ще родина є, Софія до вас повернулася, нехай допомагає, за господарством доглядає, не маленька вже.

Мама образилася на мене і мого чоловіка і пішла собі, більше до нас на подвір’я до нас не приходила. Лише ми на свята інколи гостювали в неї, але вона була холодною до нас і байдужою, лише Софію свою шкодувала і на життя її скаржилася.

А через рік мами не стало і лише ми тоді дізналися, що хату вона заповіла моїй сестрі, все, що мала мама дісталося Софії. Моя сестра дуже раділа, що добре забезпечена. А мені так прикро на душі, я вже за ту хату не хотіла боротися і чоловік зрозумів мене, але родичі сказали, щоб я не цуралася спадку, адже маю повне право на нього теєж.

Як так могла вчинити рідна людина?

Чи може забрати собі пів хати, поки ще є змога? Що мені для цього потрібно зробити?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – penzainform.

You cannot copy content of this page