Галинку з дитячого садочка завжди забирали останньою. Дівчинка завжди була мовчазною і ніколи не гралася з іншими дітьми. Її батько був військовим, він приходив пізно, інколи навіть не вітаючись, мовчки забирав доньку додому. Так пройшов рік. Усім вихователям це дуже не подобалося, але ніхто не смів зробити зауваження цьому завжди похмурому чоловікові.
Правда, Галинка ніколи не створювала в садочку проблем, але завжди трималася дещо відокремлено. Це насторожувало Вероніку, виховательку, яка працювала в групі Галинки. Вона кілька разів намагалася поговорити з батьком дівчинки, та той різко обривав розмову на першому ж її слові.
– Який неприємний тип, – подумала Вероніка. – І як тільки його дружина його теpпить?
Залишатися Вероніці понаднормово на роботі не було проблем. Вдома її і так ніхто не чекав. Робота стала для неї усім. В свої 42 заміж вона так і не вийшла. Вероніка була високою на зріст жінкою, дещо повнуватої статури, одним словом, не красуня. Але мала велике і добре сеpце.
Все життя Вероніка хотіла власних дітей, але ніяк не могла зустріти того єдиного, з яким могла б прожити все життя. Тому коли зрозуміла, що її час сплив, вирішила віддавати всю свою любов чужим дітям. То ж з Галинкою до вечора вона залишалася без проблем. Разом зустрічали її батька, а коли той забирав доньку, збиралася і йшла додому, в пусті стіни, де її ніхто не чекав.
Вже тиждень Галинка не приходила в садочок. Вероніка вирішила зателефонувати батькові.
– Моєї дружини, мами Галинки, більше немає, – відповів батько. Вероніка вперше почула, як плаче чоловік.
Пізніше з’ясувалося, що його дружина, мама Галинки, вже рік хворіла. Щоб врятувати дружину, чоловік продав квартиру. Та навіть це не допомогло. Тільки тепер Вероніка зрозуміла, чому цей чоловік так дивно поводився. Вона навіть почала себе картати за те, що швидше все не з’ясувала, тоді б вона зовсім по-іншому ставилася б до цієї родини.
Григорій (так звали батька Галинки) в місті не мав жодного родича, оскільки був військовим і приїхав сюди за розподілом. Він був у розпачі, тому і справді не знав, що робити.
– А що, якщо ви з Галинкою переїдете на якийсь час до мене, – несподівано навіть для себе запропонувала Вероніка Григорію. – Я живу одна, постійно на роботі. І за дитиною пригляну, то ж не вагайтесь, погоджуйтесь…
Григорій, по військовому, довго не думаючи, прийняв пропозицію Вероніки.
Пройшло три роки. Щасливі Григорій з Галинкою зустрічали маму з братиком. На той час 45-річна Вероніка таки наважилася народити йому сина.
– То Бог нагородив Вероніку за її добре сеpце, – говорили сусіди і всі ті, хто знали цю жінку.
Фото ілюстративне – Freepik.
