На заробітках в Іспанії я вже 7 років. Поїхала доволі пізно, мої подруги вже по 15 років там, і завжди мене кликали, але я все ніяк не могла наважитися.
Мені якось не вистачало духу все залишити і поїхати, але потім таки зрозуміла, що треба щось робити – розрахувалася з роботи і поїхала за кордон.
Добре, що на початках мене моя кума підтримала, вона і на перший час мене прихистила, і роботу допомогла знайти.
Платили добре, і мови не треба було знати, бо я доглядала тоді дуже старенького іспанця, який майже не говорив і не вставав з ліжка.
От тільки ті гроші давалися мені дуже важко, ця робота була фізично дуже тяжкою.
Там я пробула майже рік і заробила близько десяти тисяч євро, бо син сеньйора був дуже багатим, і до того ж щедрим.
Він бачив, що я добре доглядаю за його батьком, тому платив навіть трохи більше, ніж ми домовлялися.
Сума, яку я заробила за перший рік, була вражаюча для мене.
Чесно кажучи, я таких грошей ніколи не мала.
Раділа з моїх заробітків і Вікторія, моя донька.
Вона відразу запропонувала, щоб ми ці кошти витратили на ремонт будинку.
Я погодилася, і Вікторія взялася до справи. Але коли почався ремонт, з’ясувалося, що цих грошей не вистачає.
Донька все повторювала – якщо робити, то робити вже все до ладу.
В принципі, я з цим погоджувалася, бо і справді треба зробити один раз, але добре, щоб на довше вистачило.
Одним словом, ремонт затягнувся, весь наступний рік все, що я заробляла, я відправляла додому.
Дочка мені фото відсилала, звітувала про виконані роботи.
Мене все влаштовувало, от тільки моя кума якось мене запитала, скільки я вже собі відклала.
Я здивовано відповіла, що абсолютно нічогісінько, бо все, що заробила, я вклала в ремонт будинку.
На що Стефа лише головою кивала, каже, мовляв, робиш традиційну помилку всіх заробітчанок – все дітям віддаєш, нічого собі не відкладаєш. А даремно, треба завжди мати і собі щось про запас.
Відтоді я почала складати гроші собі.
Вікторія спочатку була вражена таким моїм рішенням, а потім погодилася.
Я відправляла зароблені гроші їй, а вона їх складала для мене. Ми домовилися, що в крайньому випадку коли дуже треба, вона може собі взяти звідти сто євро.
Я працювала і була впевнена, що мої гроші мене чекають.
Але мені зателефонувала якось сусідка і привітала з покупкою.
Питаю, що вона має на увазі, а вона так бадьоро в слухавку каже, мовляв, ну як, Вікторія твоя машину купила.
З’ясувалося, що дочка з зятем вирішили, що хочуть авто.
А щоб не брати кредит, вони “позичили” ці гроші у мене.
Вікторія сподівалася, що поки я приїду і мені знадобиться ця сума, вони вже зможуть поступово її віддати.
Кума мені каже, а я тебе попереджала, краще б ти мені ці гроші на зберігання дала, було б надійніше.
Ну що ж, останнім часом я так і роблю. Не знаю, чи варто сподіватися, що дочка з зятем повернуть борг.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
