Не так я собі уявляла своє повернення додому після стількох років заробітків! Я ж не для себе старалася – я хотіла, щоб наша сім’я нарешті стала жити краще, бо бідність дуже набридла.
Хати своєї у нас не було, ми жили з чоловіковими батьками, то ж першим своїм завданням я бачила будинок для нас збудувати.
І син якраз школу закінчив, треба було і про його майбутнє подбати. Я хотіла, щоб син мав освіту, мріяла, що він лікарем стане.
Син і справді поступив в медичний університет, навчання там коштує чимало, але я все оплатила, так що мрія моя збулася – Іван лікарем став, працює в місцевій лікарні.
І будинок чоловік збудував за мої гроші, величезний, на два поверхи. Поки я була на заробітках, чоловік сам жив в цьому будинку.
Синові я квартиру купила, так що вони з невісткою і внуком живуть окремо.
20 років просто пролетіло, я і не зчулася коли – ще недавно мені було 40, а вже 60.
Але я розумію, що все це було не дарма, адже і хата є, і квартира – якби я не поїхала на заробітки, то всього цього у нас не було б.
На початку вересня цього року я приїхала додому. Ще не знаю, чи у відпустку, чи вже залишуся вдома, бо наче ще можу працювати, адже мені всього 60, а з іншої сторони – треба хоч трохи і пожити, бо 20 років ми з чоловіком практично окремо живемо, найкращі роки так минули.
Але мене тішило в цій ситуації те, що я багато заробила, і тепер ми не бідні, а багаті люди.
Та гроші, які я привезла з собою додому, стали мені не милі, коли я зрозуміла, що відбувається. Чоловік зовсім не зрадів моїй появі, а включив телевізор, навіть не запитавши, як я з дороги.
Спочатку я не зрозуміла, чому він так себе поводить, але потім я побачила в своїй ванній кімнаті жіночі речі, які чоловік забув приховати, і мені все стало зрозуміло.
Я підійшла до чоловіка, тримаючи в руках жіночі духи, а він навіть навіть не став відпиратися:
– А що ти хотіла? – каже. – Я що, мав 20 років на тебе чекати?
В мене земля пішла з-під ніг. В голові крутилося одне лише питання – як він міг на все моє готове приводити чужу людину?
Я так розплакалася від образи, що не могла заспокоїтися. А чоловік тим часом спокійно продовжував дивитися телевізор.
Щоб трохи заспокоїтися, я зібралася і пішла до сина. Але там на мене чекало ще більше розчарування. Син, виявляється, про все знав, але нічого мені не говорив, бо вважав, що це не його справа.
Невістка пригостила мене чаєм з ромашки, щоб я трохи заспокоїлася, навіть вечерю не запропонувала.
Проплакала я вже тиждень, що робити далі – не знаю? Чоловік себе поводить так, ніби нічого і не сталося, мовляв, приїхала – все забули, і будем жити як жили.
Та я так не можу, мені образливо дуже, адже і чоловік, і син мене зрадили, а як з цим жити далі, я не знаю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.