fbpx
Життєві історії
Гроші на новий котел для свекрів дав мій чоловік з своєї зарплати, а я планувала за них оплатити заняття нашим дітям. Свекри продали свою квартиру і купили будинок за містом. Будинок постійно вимагає якихось доробок і вкладень, то одне, то інше. І батьки чоловіка впевнені, що гроші на все це повинні давати їм ми. Я з цим не згідна, а чоловік каже, що це його обов’язок

– Чому я повинна відмовляти своїм дітям? – обурюється 40-річна Вероніка. – Чому замість того, щоб оплатити синові заняття спортом, я маю витратити гроші на новий котел для свекрів? Або давай припинимо підготовку до вступу дочки? Діти – це основне, а батьки не голодують взагалі то. Заміське життя – це їхній каприз. Знали, на що йшли…

– Не можу я відмовити батькам! – примирливо тягне її чоловік. – Давай краще подумаємо, на чому ми зможемо заощадити. Наприклад, навіщо нашій доньці стільки репетиторів?

Дітей у Вероніки та її чоловіка двоє: донька перейшла в десятий, син – в сьомий клас, і такі суперечки з чоловіком останнім часом виникають дуже часто. Кілька років тому сім’я переїхала в трикімнатну квартиру з двокімнатної. Інакше просто ніяк: в сім’ї росте двоє дітей.

Тепер кредит виплачують і намагаються економити, щоб на все вистачило.

А витрати на дітей з кожним роком витрати ростуть. Син займається спортом. Є успіхи і перспективи, тренер його хвалить. Проте спорт – це поїздки на збори, спорядження, змагання, в спортивні табори, постійні витрати.

До того ж і дочка майже випускниця, через рік буде поступати, в наш час це все непросто. Репетитор, курси підготовки, англійська – дочка захотіла сама, розумничка, зараз без іноземної мови нікуди. Вероніка цьому тільки рада, нехай дівчинка вчиться, якщо є бажання, батьки будуть платити. На добру справу не шкода.

Плюс одягнути треба двох підлітків, нагодувати – особливо син після своїх тренувань їсть дуже добре, та й тренер рекомендує хлопчикові особливе посилене харчування.

Одним словом, з грошима якось виходить так, що працюють обоє з чоловіком на непоганих посадах і з непоганою зарплатою – але вистачає на все впритул. Якщо від зарплат щось і залишається, тут же виникають непередбачені витрати, і на рахунках знову порожньо.

Але Вероніка намагається не сумувати – через кілька років має стати легше. Скінчиться кредит, діти виростуть, прорвуться! Єдина проблема – батьки-пенсіонери. Власне, її мама нічого, живе сама, справляється, хоча, за великим рахунком, матеріальна допомога їй теж потрібна.

А ось батьки чоловіка поводяться по-іншому. Вони кілька років тому раптом вирішили «стати ближчими до землі», продали міську квартиру і переїхали в будинок за містом.

Дуже скоро з’ясувалося, що мріяти про життя за містом – це одне, а жити в заміському будинку на дві пенсії – зовсім інше.

Будинок постійно вимагає якихось доробок і вкладень, то одне, то інше. Там підтікає, тут замокає, постійно, треба міняти, лагодити котел і так далі. Та й ділянку утримувати двом літнім людям дуже непросто. То траву треба косити, то сніг чистити. От вони постійно і звертаються до сина – допоможи! Ми, мовляв, тебе ростили, тепер твоя черга.

Вихід один – наймати людей, в ідеалі – постійно, якусь сім’ю: щоб ремонтували, тягали, чистили сніг, розвантажували, ремонтували, привозили продукти, шукали майстрів, наглядали за ремонтом, тому що батьки не особливо в цьому у всьому розуміються.

Чоловік б може і не проти найняти, йому це простіше, ніж слухати докори батьків, мовляв, навіщо тоді ми сина ростили, якщо в старості і допомоги чекати нізвідки! – але тут на диби стає Вероніка.

Зайвих грошей у них немає, і матеріальна допомога батькам означає тільки одне – урізання потреб дітей. Причому, саме зараз, в самий такий момент, коли дітей потрібно ставити на ноги.

Свекри, між іншим, самі придумали жити за містом. Сиділи б зараз в міській квартирі і в вус не дули. А вони захотіли, бач, на природу. Але це їх проблеми! Причому тут Вероніка і діти!

– Ну це ти вже занадто! – нерішуче тягне чоловік. – Від нас не убуде, якщо людям похилого віку допоможемо. Ну, трохи подумаємо, подивимося, де і що можна заощадити.

– Ну і де заощадити? – глузливо перепитує Вероніка.

– Ну… Зі спортом треба щось вирішувати. Якщо не займатися цим професійно, то й нема чого туди вкладатися, вистачить вже! Нехай вдома сидить, уроки вчить – дивись, і репетитори не знадобляться! Та й старша теж… Нехай вчиться сама, є інтернет, вчителі в школі, будь-яка література – що, мало? Та й про вступ в десятому класі рано думати – ще півтора роки попереду!

Але Вероніка економити на дітях заради свекрів абсолютно не згодна.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page