Гостина – то добре, Василю, але я нікуди не йду, – кажу своєму чоловікові. – А ти сам вирішуй – йти тобі чи не йти. – Марусю, чи не захворіла ти часом? – стривожено глянув на мене чоловік. – Дякую, зі мною все добре, але в гості я не йду. Нехай невістка спочатку навчиться нормально запрошувати гостей. Василь, який дуже любить гостини, був вельми засмучений такою моєю заявою і не розумів, що насправді відбувається. Він дуже хотів піти до сина в гості, та й нагода була – у нашого сина ювілей, 35 років

– Гостина – то добре, Василю, але я нікуди не йду, – кажу своєму чоловікові. – А ти сам вирішуй – йти тобі чи не йти.

– Марусю, чи не захворіла ти часом? – стривожено глянув на мене чоловік.

– Дякую, зі мною все добре, але в гості я не йду. Нехай невістка спочатку навчиться нормально запрошувати гостей.

Василь, який дуже любить гостини, був вельми засмучений такою моєю заявою і не розумів, що насправді відбувається. Він дуже хотів піти до сина в гості, та й нагода була – у нашого сина ювілей, 35 років.

Невістка відразу попередила, що будемо святкувати у них вдома, бо на ресторан грошей немає.

Вдома то вдома, я не бачила в цьому ніякої проблеми. Сина свого я люблю, навіть якщо б вони нічого не робили, ми з чоловіком все одно його б привітали якось.

Я думала, що ми подаруємо 2 тисячі гривень, купимо пляшку, і цього буде досить. У нас з чоловіком немає неабияких статків, ми ще працюємо, та зарплати у нас мінімальні, сильно і не розженешся, тому ми на всьому економимо. Але ж такий гарний ювілей у сина не щодня, тому ми вирішили поставити аж 2 тисячі гривень у привітальний конверт.

І яким же було моє здивування, коли невістка мені заявила, що цього замало. Зателефонувала мені Світлана напередодні свята і такого наговорила, що в мене нема ніякого бажання йти до них в гості.

– Мамо, до ювілею Романа ви теж причетні, тому маєте допомогти, – почала невістка здалеку.

– Я не проти, Світлано, кажи що треба, – погодилася я ще не підозрюючи про що мова.

– Та так, нічого особливого. Просто принесете з собою кілька страв, бо я сама не встигаю все приготувати, – каже.

– Кілька страв – це що? Якщо можеш, уточни, будь ласка.

Я сподівалася, що невістка зараз скаже, щоб я спекла торт, чи фрукти принесла, але вона мене ошелешила, перелічивши список тих страв, які на її думку, я маю приготувати.

– Зробите голубці, м’ясо запечете, риба у вас фарширована добре виходить, також принесіть оселедець, і Шубу було б добре зробити, а ледь не забула, ваш фірмовий Наполеон ми теж чекаємо, – каже невістка.

Від почутого я наче дар мови втратила, навіть не знала, що їй відповісти на це. Але на цьому невістка не зупинилася.

– А що ви Роману подаруєте? Якщо ви ще не визначилися, то можете купити новий телевізор в його кімнату, а то наш діти в дитячу забрали.

В мене в голові стало пульсувати, і я сказала, що мені треба закінчувати розмову, бо в мене справи. Поставила я слухавку і не розуміла, що маю робити далі. Про всяк випадок я записала все, що мені наговорила невістка, щоб нічого не забути.

В цей час я була на роботі, і це помітила моя подруга.

– Я б на твоєму місці нічого не робила, ти в гості йдеш, чи не так? – каже.

Я ствердно похитала головою. В принципі, моя подруга права, чому я маю взагалі щось готувати? Та й продукти зараз не дешеві, на те, що назвала невістка, треба витратити мінімум 3 тисячі, якщо не більше.

А ця її заявочка про телевізор? Як на мене, то взагалі перебор. Я навіть не уявляю, скільки зараз телевізор коштує, у нас немає таких грошей. Хіба що брати в кредит на виплату частинами на рік, але я не бачу в цьому потреби.

Одним словом, я вирішила нікуди не йти. А чоловік мій сказав, що таке не пропустить, взяв 2 тисячі гривень і пішов.

Повернувся він з гостей злий і голодний. І у всьому звинуватив мене.

– Та там на столі крім сирної і м’ясної нарізки нічого не було. Ми поїли канапок, випили чаю і розійшлися, – каже.

– А в чому ж я винна?

– Світлана сказала, що це ти мала все приготувати, але ти її підвела.

Отакої! Я мала все приготувати? Це невістка таке придумала, а у мене на це своя думка – нікому нічого я не винна. Вони – сім’я, Світлана – дружина, і це її обов’язок приймати гостей.

Ну хіба ж я не права? А яка ваша думка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page