Городину зібрати Катерина ще встигла, вже все підготувала до зими, а потім раптом відчула, що вставати з ліжка важко. Покликала 78-річна старенька до себе сусідку Любу, єдину рідну їй людину. Та відразу прибігла і викликала лікаря. Забрали Катерину в стаціонар, а Люба всупереч волі бабусі таки набрала її єдиного сина, щоб повідомити, що мамі потрібна допомога.
Катерина з чоловіком жили добре, не бідними людьми були, але от чомусь довго Бог не давав їм діточок. І вже коли вони зневірилися в тому, що коли-небудь стануть батьками, сталося диво, Катерина народила сина у віці 35 років. Назвали синочка Іваном, ростили його як найкоштовнішу перлину. Не раз мріяла Катерина про те, як її красень-син приведе додому таку ж красуню-невістку, хотіла ще внуків дочекатися.
Іван і справді виріс парубком на славу, закінчив інститут в місті, приїхав додому щоб повідомити, що буде одружуватися. Катерина новині зраділа, поки не дізналася кого син збирається привести в її дім. Дівчину цю вона добре знала, Світлана була однокласницею Івана, він на неї ще в школі задивлявся.
Але дівчина відразу після школи вийшла заміж, народила дитину, але через рік розлучилася, бо не склалося сімейне життя, і повернулася до своїх батьків. І тепер Іван хоче, щоб вона прийняла її як невістку. Та нізащо! Катерина так і сказала – не прийму ніколи і мого благословення ти не чекай.
Чоловік не раз пробував врозумити вперту дружину, мовляв, син у нас один, ми вже не молоді, навіщо втручатися, кого собі Іван вибрав, з тією і сам жити буде. Та Катерина його не слухала і невістку на поріг не пустила. В результаті Іван образився на матір, одружився з Світланою і поїхали кудись в іншу область.
Багато років Катерина не бачила сина, приїхав лише один раз, коли батька не стало. Постояв на подвір’ї наче чужа людина, навіть в хату не зайшов, а далі сів в машину і кудись поїхав, не сказавши матері ні слова. Поки Катерина чулася в силі, все робила сама, все встигала. Сусідка Люба завжди допомагала, вона їй обіцяла хату свою переписати, бо вирішила, що впертому синові нічого не дістанеться.
Лікарі попередили Любу, що бабусі залишилося недовгий вік, тому треба попередити рідних, якщо такі у неї є. Люба була дуже доброю жінкою, з одної сторони вона розуміла, що якщо син зараз приїде, то серце матері зм’якне, і вона передумає сусідці майно своє віддавати, але з іншої сторони не хотіла Люба, щоб було на її совісті те, що син з мамою не попрощаються. А раптом вони пробачать одне одного, і відійде тоді Катерина в інший світ з легкою душею, без того тягаря, з яким жила всі ці роки.
Сусідці не за першим разом вдалося додзвонитися до Івана, він Любу впізнав, вислухав, але сказав що не приїде, бо має багато справ. Засмутилася Любка, але вона хоча б спробувала, і цим себе заспокоїла.
І яким же великим було її здивування, коли вона на наступний ранок приїхала в лікарню до старенької, а там уже сидів Іван з дружиною. Бабуся наче ожила, сиділа сама на ліжку і тримала за руку сина.
Пізніше з’ясувалося, що Іван розповів дружині про дзвінок сусідки, а вона відразу сказала, що треба їхати, і гроші з собою прихопила про всяк випадок. Світлана якраз перед тим продала спадковий будинок, який дістався їй від бабусі і планувала купити собі автомобіль, та вирішила, що машина зачекає, зараз є справи важливіші.
Іван зробив все можливе, щоб мама одужала, витратили майже всі гроші, але головне, що це допомогло. Після лікарні забрали стареньку до себе, бо їй був догляд потрібен. А Любі за її чуйність і доброту Іван заплатив тим, що віддав всю мамину господарку – курей, свиню, корову.
Прожила Катерина після цього ще десять років і це були найкращі роки її життя. Не раз котилися у неї сльози каяття, коли дивилася на свою любу невісточку, якій вона казала: “Я тебе на поріг не пустила, а ти мене врятувала. Хороша ти, донечко, я тільки тепер зрозуміла, як пощастило моєму Іванові”.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
