Я в своєму житті зробила одну дуже велику помилку, за яку розплачувалася багато років – не прийняла невістку, яку син вибрав собі за дружину.

Тому хочу застерегти інших матерів, щоб не робили так, як я вчинила, бо не добре то дуже.

Поки я ще була в силі, то сама давала собі раду, а коли занедужала і злягла, зовсім сутужно стало – нема кому й стакан води подати.

Та мені нема на кого нарікати, я сама в усьому винна, бо коли не прийняла невістку, то син пішов за своєю дружиною.

Взагалі, у мене двоє дітей – син і донечка. Обох я дуже любила і, як кожна мама, бажала їм щастя.

Діток своїх я сама ростила, бо рано стала вдовою.

Настя, донька моя, росла слухняною і ніколи не перечила моїй волі. Коли Настя підросла, я знайшла їй достойного напеченого, і вона вийшла заміж.

Остап був видним хлопцем з багатої сім’ї. І хоч я добре знала, що донька його не любить, все одно змусила її вийти заміж за нього, бо думала, що вона ще молода, життя не знає. А я хотіла, щоб вона нарешті з бідності вирвалася, в якій ми жили.

Я її переконала, що любов не головне, а в сімейному житті важливими є зовсім інші речі. З таким добрим чоловіком вона ніколи ні в чому не потребуватиме.

Я раділа, що так добре прилаштувала доньку. алишилося ще сину підшукати достойну наречену.

Але Андрій сам придивився собі дівчину. Таємно від мене він почав зустрічатися з Оксаною.

У неї життя не склалося, чоловік залишив її з немовлям на руках, не проживши з нею і року. А дівчина – сирота, батьків своїх ніколи не знала, виховала і виростила її бабуся.

То ж коли зустріла чоловіка, який погодився піклуватися про неї, прийняла його пропозицію і обпеклася. А що робити, повернулася з дитиною в село до бабусі.

Я не знала, що сину ця дівчина давно подобалася. Виявляється, Оксану Андрій покохав давно, але не наважувався до неї підійти. А коли почув про її весілля, ледь не збожеволів. То ж коли дівчина повернулася додому, відразу почав з нею зустрічатися. Але таємно від мене, бо знав, що я буду проти.

Син не помилився, бо моя реакція була дуже бурхливою, коли я про це дізналася. Я підняла такий шум, що на інший кінець села було чутно.

Я вимагала від сина, щоб той припинив своє спілкування з злиденною Оксаною. Бідна, та ще й з дитиною – не про таку невістку я мріяла.

Та Андрій і чути нічого не хотів, заявив мені, що вже все вирішено, і він одружиться з Оксаною, а її дитину всиновить.

Коли Андрій з Оксаною розписувалися в сільраді, я садила біля хати грядки. А сусідам, які мене за це картали, я говорила, що ніколи не благословлю сина на такий шлюб.

Невістку я так і не прийняла, а від сина відмовилася. Бідолашну дівчину де бачила, там лаяла, не давала їм спокійно жити.

То ж в один прекрасний день Андрій зібрав Оксану і сина і вони виїхали з села. Більше я про них нічого не чула.

Недовго мені довелося тішитися і донькою. Остапу, зятю, випала нагода податися до родичів в Америку, то ж він забрав туди і Настю, як свою законну дружину.

Перший час донька телефонувала мені, розповідала, що у них все чудово. А потім дзвінки ставали все рідшими, в кінці кінців звелося все до одних привітань на свята. Донька виправдовувалася, що різні часові пояси, і нема часу телефонувати.

Грошима мені Настя не допомагала, Остап виявився скупим. тому забороняв їй це робити.

Так я і перебивалася в самотності, як могла. А коли вже серйозно занедужала, зрозуміла, що тепер чекати мені допомоги нізвідки.

Город посадити я ще знайшла сили, а після того зовсім злягла. Місяць лежала в стаціонарі, і ніхто до мене не прийшов мене провідати. Соромно було мені жінкам в палаті зізнатися, що маю аж двох дітей.

Потім я виписалася і була вдома, але легше мені не ставало.

І от коли я вже нічого доброго не чекала, в суботу в мою хату хтось постукав.

На порозі стояв Андрій, і я не відразу впізнала змужнілого сина. Він запитав, чи я досі серджуся на них.

Я не могла і слова вимовити, тільки плакала, і сказала, щоб вони заходили в хату.

Слідом за Андрієм в хату увійшла Оксана, за руки вона тримала чудових синочків-близнюків.

– А ми вам внуків привезли, – тихо мовила Оксана.

– Прости, донечко, – кажу.

Нарешті в моєму домі знову оселилася радість, а в душі – спокій.

Я визнала, що недобре вчинила, але радію, що діти виявилися мудрішими за мене і все мені пробачили.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.