– Катерино, чесно мені кажи, то правда, що про тебе тут кажуть люди? – суворо питає мене чоловік. Голос його тремтів, я за майже 40 років нашого шлюбу таким його ще не бачила.
На заробітках в Італії я вже майже 18 років. Поїхала не з доброго життя, і мій Павло тоді не мав нічого проти. У нас дві доньки підростали, а ми їм нічого не могли дати, бо самі нічого не мали.
Одружившись з Павлом, ми відразу стали будуватися, але у нас не вистачало грошей, тому будова багато років залишалася незавершеною, а ми жили в старій хаті моєї бабусі.
Я все чекала, що щось зміниться, що настануть кращі часи, і ми зможемо закінчити будинок, але так не ставалося.
Тоді я і зрозуміла, що є один лише вихід, щоб добудувати цей будинок – це поїхати на заробітки.
Павло бурчав, навіть казав, що розлучиться зі мною, але коли я стала висилати гроші, то він кинувся в будову, і так захопився, що потім вже сам мені казав, щоб я залишалася в Італії.
– Дивись, яким господарем став твій чоловік! Та то добре чужими грошима розпоряджатися, – якось намагалася мене вколоти моя сусідка.
Ярослава була доволі заздрісною, тому її не тішило те, що у нас будинок почав рости як після дощу. Тому вона і намагалася посварити нас з чоловіком.
Якось я приїхала додому у відпустку, і запропонувала своїй сусідці їхати зі мною в Італію.
– От чого тобі вдома сидіти, Ярославо, – кажу. – Поїдеш, заробиш, і таку ж хату собі збудуєш.
Сусідці моя пропозиція сподобалася, я їй пообіцяла, що допоможу на початках і з роботою, і з житлом. Якби ж я знала, яку змію під боком я пригріла.
Стала сусідка працювати в Італії, я їй роботу біля себе знайшла, на одній вулиці ми жили, тому часто спілкувалися.
На чужині важко, тому хочеться комусь душу вилити, от я Ярославі все по правді і розповідала.
Вона на словах мене підтримувала, але в глибині душі продовжувала заздрити, бо в мене будинок в два поверхи виріс, а в неї навіть не починав будуватися.
А все тому, що мій чоловік дуже бережно ставився до кожного євро, які я присилала. А її чоловік все віддавав дітям (дітей у них троє).
А що таке тисяча євро на трьох? Поділять по триста євро, витратять за місяць, і знову – мамо, дай.
Я розуміла, що Ярослава не правильно робить, бо так вона до нічого і не доробиться, але я не втручалася, бо вважаю, що ніхто не має права втручатися в чужу сім’ю.
А от Ярослава в мою втрутилася, та такої біди наробила, що тепер просто не знаю, як мені бути. Чоловік мій вірить їй, а не мені, і тепер у нас до розлучення доходить і до поділу майна.
Справа в тому, що останніх 7 років я працювала на одній роботі, доглядала одинокого літнього італійця. Роберто був доволі багатою людиною, він мав і віллу біля моря, куди ми їздили відпочивати, і дві квартири в Римі.
Так ось, коли його не стало, я втратила добру роботу, і стала шукати нову. І тут я дізнаюся, що Роберто і мене згадав у своєму заповіті – подарував мені невелику двокімнатну квартиру в Римі.
Я повірити не могла в таке щастя, я знала, що Роберто був доброю людиною, і дуже гарно до мене ставився, але я і подумати не могла, що він перепише мені квартиру.
Тепер з’явилася інша проблема – як про це сказати моєму чоловікові, адже він не повірить, що італієць мені за просто так квартиру подарував.
Вирішила я на емоціях розповісти про все Ярославі, та просила її нікому нічого не казати. Я щиро розповіла їй все як є, але ж хіба я думала, що вона все перекрутить і такого наговорить моєму чоловіку, що він розлучатися хоче.
– Ніколи не повірю, що тобі квартира просто так дісталася. Тут люди всяке розповідають про тебе, – каже чоловік.
– Які люди? Ярослава? Ти ж знаєш, що вона завжди заздрісною була, – кажу.
Та чоловік не вірить. Він хоче подавати на розлучення і на поділ майна. Каже, що диму без вогню не буває, і що жодна заробітчанка з нашого села не отримала квартиру в подарунок від італійця.
Що мені тепер робити? Я допустилася двох помилок. Довірилася Ярославі, знаючи яка вона людина. І не розповіла про все першою чоловіку.
Дайте пораду, як мені бути?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
