fbpx
Життєві історії
Гапуся в молодості була гарна. І чоловіка собі хвацького відхопила – Степанка, за яким не одна дівка сохла. Народилося двоє синів. Жінка вже й тоді малих сварила, коли не слухалися чи вкласти спати не могла. Якось легко підхоплювала лихі слова: «А щоб те! А щоб се!» Згадувала кого завгодно. Все б нічого, та якогось разу син привів до хати невістку

Гапуся в молодості була гарна. І чоловіка собі хвацького відхопила – Степанка, за яким не одна дівка сохла. Народилося двоє синів. Жінка вже й тоді малих сварила, коли не слухалися чи вкласти спати не могла. Якось легко підхоплювала лихі слова: «А щоб те! А щоб се!» Згадувала кого завгодно. Все б нічого, та якогось разу син привів до хати невістку. Коли я вперше почула цю історію, серйозно замислилася, в цьому житті варто поважати і любити рідних людей, адже ніколи не знаєш, що тебе чекає завтра.

Я приїхала в село взимку. Засніжило. Але дуже люблю цю пору, бо в моєї бабусі день народження на Різдвяні свята. Їй вже літ а літ, та вона в нас оптимістка і дуже добра. Хоч і кажуть, що в глибокій старості людей більше на плач тягне, бо попереду – нічого втішного, але то не про нашу хранительку роду. Проте є й інші бабусі, які тримають у страху пів села… За матеріалами Вісник К

Добрий сусід краще родича, а через лихого – і власна хата немила

… Я підійшла до хати нашої сусідки – і мороз поза спиною. Ні, не тому, що змерзла, а якось навернулося перед очі минуле. А тут ще й глип на вікна Гапусі (так її звали в селі) – а вони чорні, без фіранок і тюлю. Підвела очі вище – ще страшніше: на засніженому, білому, як молоко, даху – уламки комина, який розніс невідомо хто…

Тільки-но ступила на поріг рідного дому, з хати висипалася велика родина: знали, що приїду, чекали. Мені потеплішало на серці, посмішка сама намалювалася на обличчі. Хіба стримаєш радість? Адже не була тут скільки-то? О, сім літ. Своя сім’я, клопоти та дві тисячі кілометрів. Тепер уже інша держава, кордони-митниці дещо скоротили відвідини рідних.

Розцілувавши всіх, роздала подарунки. Притулившись до своєї бабці Васьки, запитала:

– А що ж то з хатою Гапусі сталося?

– Відмучилася Гапуся, – мовила наша старенька горличка і навіть витерла сльозу. Я не зрозуміла, чому в бабці очі на мокрому місці, адже від сусідки вона зазнала немало лиха. Але наша родинна довгожителька відповіла: – А чого ж на неї зло таїти? Мабуть, зараз душа кається, але хто почує, простить? А мучилася, бо таки відьмою була.

…Ми перевели тему на інше, але потім я ще два дні, проходячи повз тепер уже хату-пустку, пригадувала, як жила сусідка. Відлюдькувато, самотньо. Чоловіка її не стало при загадкових обставинах у лісі. Поїхав взимку заготовляти дрова – знайшли замерзлим на пеньку. Що сталося – ніхто не знає. Але з тих пір Гапуся ще більше замкнулася. Казали, що вона розмовляє сама із собою чи з кимось, кого тільки вона й бачить. Але якось наш сусід, що живе справа від нас, казав, що бачив на її подвір’ї чоловіка в капелюсі і з… хвостом. Грицьку я не дуже вірю. Може, перeпив на «точці» у Маринки. Вона таку гидоту продає, що не одному щось ввижатиметься. Але те, що баба була лиха на слово, факт. Двічі й сама переконалася.

Подивилася недобре на дівчинку – і та впала.

…Якось у літ п’ятнадцять (добре пам’ятаю) я скубнула з куща малини, що пробився через штахетник Гапусі, одну-єдину ягідку, як відразу почула:

– Ох, ти, сяка-така (не буду навіть повторювати), щоб тобі… – і мені в спину (я таки добряче перелякалася і пришвидшила крок) посипалися, як каміння. Я забігла до подруги, побула в неї зо двадцять хвилин і поверталася додому. Закашлялася… і цілісінька ягідка малини випала мені з рота на дорогу – якраз навпроти хати Гапусі. Я не надала тому значення, але запам’ятала той випадок і часто згадувала, коли подорослішала.

А ще одного разу, як тільки-но та бабуся виглянула через тин із-за своїх заростей (садила всяку всячину, і там все буяло цілісіньке літо), я посковзнулася на кладці неподалік. Так гепнулася, що впала. Не ходила місяць. Мене тоді возили коником, а потім якось шкутильгала на милицях – і таки вичухалася. Згодом я почала боятися сусідської баби. А коли вона зачинала сварку з моєю через нашу курку, що забрела в її город, здавалося, що небо впаде на землю.

Гапуся несамовито верещала.

Хоч і сварилася, але моя бабуся її шкодувала. Випустять пар, наша старенька прийде до хати, охолоне, перехрестить лоба, сплесне своїми сухими руками і каже: «Не знає, що творить. Ох, і чорне око в неї, ох, і чорне пiднебіння… А може, то туга за синами?»

Син забув стежку додому

І розповіла таку історію. Гапуся в молодості була гарна. І чоловіка собі хвaцького відхопила – Степанка, за яким не одна дівка сохла. Народилося двоє синів. Жінка вже й тоді малих ганила, коли не слухалися чи вкласти спати не могла. Якось легко підхоплювала лихі слова: «А щоб те… А щоб се…» Згадувала кого завгодно.

Хлопці виросли і подалися до міста вчитися. Одного разу приїхав старший і привіз додому вже й невісточку. Тільки та чомусь з манатками наступного дня поїхала із села. На зупинці хтось із селян спитав:

– Чого ж не погостювали?

А вона блимнула зляканими очима і стиха мовила:

– Я не могла заснути цілу ніч. По кімнаті, де поклали спати, щось ходило. Оглянуся – нікого. Але я чула, що щось стояло біля мого ліжка… Я не хочу там бути за невістку.

На ранок із хати Гапусі доносилися крики. Син сварився з матір’ю. А потім, схопивши велосипед, поїхав на річку.

…А згодом усі сусіди почули голocіння. Гапуся бігла дорогою і плакала. Не стало сина. А коли не стало ще й чоловіка, почала жити відлюдькувато, ні з ким і словом не обмовиться. Отак і живе…

Гапуся в останні роки знала тільки одну дорогу – до магазину. А ще на Пасху – до церкви. Пасочку вона таки святила. І люди стали помічати: до храму ще з палицею йде, а з церкви – без неї. І ніхто обігнати її не міг. Чи то так пасхальна ніч діяла, але після служби Гапусі ніби сил додавалося. Люди казали, що вона її в інших забирає. Когось за стан обiйме, священика за рясу вхопить…

А тепер нарешті знайшла спочинок. Та чи спочинок? Як жила відлюдькувато, так і тут їй самотньо.

Тетяна ХУТІРСЬКА,

Волинська область

Фото ілюстративне, з відкритих джерел.