Ганна зранку прокинулася з думкою, що сьогодні треба купити продуктів, бо ж наближається велике свято. Хутко одяглася і пішла в місцевий магазин, поверталася додому дуже розчарованою, бо всі необхідні продукти вже розібрали. Розчарована бабуся поверталася додому, правда, Стефа, місцева продавчиня, запевнила, що зателефонує постачальникам і завтра вони привезуть в магазин все необхідне – і ковбасу, і сир, і навіть рибу, так що бабуся ще встигне приготуватися.
Що ж, прийдеться чекати – іншого виходу у Ганни немає. Можна було б, звичайно, поїхати в обласний центр, щоб купити все необхідне, але останнім часом Ганна щось не дуже добре себе почуває. Ганні 78 років, вона давно живе сама, то ж мусить дбати про себе теж сама.
Прийшла додому і почала поратися по господарству. Прибрала оселю, білою скатертиною накрила стіл. Згадала, як колись за цим столом збиралася вся родина – її батьки, чоловік, син. Як же добре було, коли вони були всі разом, а зараз вона одна-однісінька на білому світі. Батьків вже немає 30 років, чоловік пішов у засвіти ще 15 років тому.
Ганна довго крутила в руках телефон, а потім таки набрала номер невістки. Вона у неї велика пані, лікаркою працює, має повагу серед людей. Невістка підняла слухавку і неохоче відповіла, що вона на роботі і немає часу говорити. А коли Ганна обережно запитала, чи не хоче невістка з внуками приїхати до неї на свято, та відповіла, що у неї є своя мама і вона збирається святкувати разом з нею.
І так щороку. Відколи єдиний син Ганни, Андрій, подався в Канаду, ні невістка, ні внуки, навіть не телефонують старенькій, щоб справитися про її здоров’я чи запитати, може тій щось треба. А Андрій телефонує, хоча і дуже рідко. Саме ці рідкісні дзвінки і тримають Ганну на білому світі.
Зранку Ганна прокинулася і знову зібралася в магазин – треба поспішати, щоб знову все не розкупили. І справді, як і Стефа обіцяла, всі необхідні продукти завезли, то ж щаслива Ганна скупивши все необхідне, подалася додому.
Несучи в руках дві важкі сумки, вона раптом почула, що хтось її окликнув. Повернулася, і побачила Зоряну. Жінка запитала, чи не допомогти їй піднести сумки додому. А потім сама взяла продукти і сказала, що допоможе.
Кілька хвилин дві жінки мовчали, а потім першою почала розмову Ганна.
– Невже ти пробачила мене, Зорянко, – запитала винувато вона. – Я ж тобі життя зіпсувала, он тобі 40 років, а ти в дівках так і залишилася. Якби ж я тоді не заборонила Андрієві з тобою одружуватися… Але ти зрозумій мене, ти була бідною сиротою, а я хотіла для свого сина кращої долі.
Зоряна мовчала, а Ганна продовжувала свою сповідь-каяття:
– Якби ж ти знала, дитинко, скільки разів я вже про це пошкодувала. Андрій одружився з Світланою, але життя у них не склалося, він як поїхав в свою Канаду, так звідти і не приїжджає. А невістка мене не любить – і сама ніколи не приїжджає, і дітей до мене не пускає.
– Тітко Ганно, давайте я Вам все це донесу додому, а завтра Ви до мене в гості приходьте, я все приготую, стіл накрию… Адже недобре святкувати великі свята наодинці.
Спеціально для ukrainisns.todau.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
