Галину з чоловіком Олександром запросили на ювілей їхні друзі, Надія та Олег. Вони відзначають двадцятип’ятиріччя спільного життя, заразом і день народження Олега. Запрошених було чоловік двадцять, переважно всі знайомі, колеги, родичі.
У Галини є ще одна подруга, колега по роботі Лариса, вона в розлученні вже давно, на п’ять років молодша за Галину.
Галина з Олександром живуть у шлюбі також близько двадцяти п’яти років, їй 48, а чоловікові 49. Лариса часто приїжджає до них у гості на дачу у вихідний. Надія з Олегом теж часто бувають у них, чомусь так давно повелося, що всі друзі в основному зустрічаються на дачі у Галини та Олександра. Вони мають великий двоповерховий будинок, доглянуту територію, багато квітів і дерев.
Надія завжди з підозрою ставиться до Лариси, на її думку вона заглядає на чоловіка Галини. Але сама Галина цього не помічає, їй зазвичай не до того, а Надія кілька разів намагалася попередити подругу: «Галино, не подобається мені ця твоя подруга-колега Лариса. Вона завжди поруч із твоїм Олександром. Ми кілька разів з нею зустрічалися поглядом, але вона швидко відводить очі убік. Тож поспостерігай, Олександр твій видний чоловік, забезпечений». Але Галина не хотіла вірити: «Та ти, що, Надія, ми з нею вже років п’ятнадцять спілкуємося, і нічого такого я не помічала».
А півгодини тому Галина взяла сумочку, і вийшла із зали кафе у фойє, щоб зателефонувати дочці. І тут вона побачила те, що не мала б бачити. Права була Надія…
Ледве впоравшись із собою, вона розвернулась і вискочила з кафе, був теплий серпневий вечір. Вона йшла швидко, трохи заспокоївшись, озирнулася, де це вона, і зрозуміла, що до квартири ще далеко. Галина хотіла зачекати на автобус, але все-таки пішла далі, їй ще три зупинки до будинку.
Галина знала, що не зможе пробачити чоловіка і подругу, чому вона не прислухалася до слів Надії? Цікаво, скільки це у них триває? Так, іноді вони йшли разом прогулятися на річку, але зазвичай ненадовго, і Галина нічого підозрілого не помічала. Іноді їздили разом у місто за продуктами. Зазвичай, коли Галина відправляла Олександра докупити щось, Лариса жартома говорила: «Ой, Галино, можна я з твоїм чоловіком теж поїду, а то, що він там купить, я допоможу».
Галина нічого не бачила в цьому поганого і спокійно відповідала: «Так, звичайно, допоможи». І зараз, аналізуючи та згадуючи це, Галина вже напевно знала, що у них стосунки тривають давно.
Добре, що Галина йшла пішки, дійшовши до будинку, вона трохи заспокоїлася, відкрила квартиру, кинула сумку на підлогу, пройшла в кімнату, і без сил звалилася на диван. У сумці безперервно дзвонив телефон, їй не хотілося навіть підвестися і відповісти. Приблизно через годину, Галина все-таки взяла телефон і побачила, що дзвонить Надія, вона хотіла з’ясувати, що сталося.
Близько дванадцятої ночі Олександр стукав у двері, Галина відчинила, не хотіла, щоб чули сусіди. А зранку була субота, вихідний, Галина швидко перевдяглася в джинси та сорочку, взяла ключі від машини, поїхала на дачу. Вона не могла перебувати в одній квартирі з Олександром.
Приїхала Надія, подруга вирішила поговорити з Галиною, що Олександра треба пробачити, а подругу більше й близько до будинку не підпускати.
Але Галина заперечила: «Надійко, я проаналізувала багато моментів їхнього спілкування, і дійшла висновку, що зв’язок у них давно. Подруга Лариса вдавала, що між нами дружба, вона давно вже помітила мого чоловіка, і хоче його отримати. Я даремно не прислухалася до тебе. Звичайно, після роботи Олександр завжди вдома, ніколи не затримується, у вихідні теж, а Лариса сама приїжджає до нас, ходять іноді на річку, адже десь вони зустрічаються?
– Галино, а чому ти впевнена, що у них давно зв’язок, може бути на вечорі це в них уперше?
– Ні, подруго, я впевнена, що це не вперше».
Довго вони сиділи в альтанці, пили каву. У Галини дзвонив телефон, вона не брала, дзвонив чоловік. Олександр приїхав на дачу, він зрозумів, що Галина тут, Надія поїхала додому.
Олександр почав просити пробачення у дружини, обіцяв, що більше такого не повториться. Галина не вірила чоловікові, він не хоче її втрачати, тому переконує її. Вона сказала: «Олександре, ми будемо з тобою жити окремо, живи тут, а я поїду в квартиру». Олександр нічого не міг сказати, він все розумів, він любив свою дружину, але дуже завинив перед нею.
Галина поїхала, Олександр пішов у будинок, увімкнув телевізор, погано йому одному, як він буде без Галини? Задзвонив телефон, це була Лариса, вона с казала: «А може це на краще, давай переїжджай до мене, Галина тебе не пробачить, а тебе я давно люблю, хоч ти і ухиляєшся від спілкування і зустрічей, все жартуєш. Кидай свою дружину і переїжджай до мене».
Олександр, ледве стримуючи себе, промовив: «Слухай, Ларисо, все, що могла, ти вже зробила, ти руйнуєш нашу сім’ю, невже ти досі не зрозуміла, що ти не потрібна мені, і я з тобою у добрих стосунках тільки тому , що ти була подругою моєї дружини, зауваж — булааааа, а тепер ви не подруги. Більше не дзвони і не нагадуй мені про себе, я хочу забути цей випадок».
Ввечері Галині подзвонили і повідомили, що її чоловік потрапив в стаціонар. Вона зірвалася з роботи, і помчала до чоловіка. Коли увійшла до палати, Олександр спав, вона злякалася, але лікар її заспокоїв, просто йому не можна хвилюватись.
Галина просиділа у чоловіка до вечора, прокинувшись, він побачив її, і заморгав вологими очима. «Ну-ну, Олександр, все буде добре, тепер у нас із тобою все буде добре. Ми будемо з тобою разом завжди». Олександр міцно стиснув дружину руку, і заплющив очі від щастя.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
