fbpx
Життєві історії
Галинка взяла баночку борщу і побігла через дорогу до сусідки баби Ганни. Її рідна бабуся вже багато років була на заробітках в Італії, тому дівчинка дуже любила бабусю Ганну. Старенька жадібно сьорбала сусідський борщ, розмочуючи в ньому кусок черствого хліба, якому було вже днів зо п’ять

Золота осінь впевнено крокувала і зробила все навколо кольоровим і різнобарвним, на подвір’ї з подружками гралася 8-ми річна Галинка, мама Олеся поралася від ранку на кухні.

Дівчатка гралися в гру «Дочки-матері». Олеся випадково підслухала їхню розмову. Її донечка Галинка таким поважним голосом наказувала своїм дітям – лялькам Барбі, яких рядочком поскладала на лавочці під горіхом:

– Ви – мої дітки, і тому завжди повинні мене слухати. Що мама сказала, те закон. Гідними маєте вирости, щоб в старості мені стакан води подати.

Олеся щиро розсміялася, бо в словах донечки впізнала свої. Це вона так завжди наказує своїх дочок: 12-ти річну Світланку і 8-ми річну Галинку. Жінка тихенько окликнула:

– Галинко, а йди но сюди. Я ось борщу гаряченького зварила. Віднеси бабі Ганні. Напевно, сьогодні ще нічого не їла.

Дитина неохоче залишила свої ляльки, наказала їм сидіти тихо, взяла баночку борщу і побігла через дорогу до сусідки баби Ганни. Її рідна бабуся вже багато років була на заробітках в Італії, тому дівчинка дуже любила бабусю Ганну.

Шкодувала її, горнулася до неї, часом прибіжить на подвір’я, обніме бабусю, та дасть їй цукерку і каже, щоб ще приходила.

Надворі вже був полудень, в хаті баби Ганни було чисто і охайно, Олеся часто навідувалася до 90-річної сусідки допомогти їй по господарству. Дівчинка окликнула бабусю, та ще лежала в ліжку.

– Бабцю, вам тут мама смачненького борщику передала.

Галинка швиденько накрила стіл, поставила перед бабцею тарілку з борщем і дивилася, як та жадібно сьорбає сусідський борщ, розмочуючи в ньому кусок черствого хліба, якому було вже днів зо п’ять.

Старенька побачила, що дитина уважно придивляється до неї, на очі набігли сльози:

– Дякую тобі, дитинко, повитиравши в рушничок лице, нарешті промовила бабуся. І мамі спасибі передай – такого смачного борщу я ще зроду не їла, – намагалася піджартувати старенька, та з очей уже рясно текли сльози.

Розчулена Галинка прибігла додому:

– Мамо, а що, у баби Ганни дітей не було, чому ж вона сама живе?

– Чому ж не було, було – аж троє. Старшого сина уже на цій землі немає, а два молодші багато років назад виїхали до Америки. Так жодного разу додому і не повернулися. От стара Ганна і хазяйнує сама, якби не сусіди, давно б пропала жінка. Останнім часом вона зовсім немічною стала.

Галинка попленталася до своїх ляльок і настільки це можливо, зовсім по-дорослому до них сказала:

– Тільки спробуйте мені поїхати до Америки. Я вам покажу…

Зранку село облетіла новина – не стало баби Ганни. На телефон Олесі прийшло дивне повідомлення: «Зробіть все, як треба. Проведіть достойно маму в останню путь. Гроші я надіслав. Ось рахунок. Дякую. Алекс».

Син баби Ганни Сашко, якому хтось уже сповістив, що не стало його матері, прислав гроші.

– І то добре, – Олеся пішла в село на почту, щоб отримати переказ.

На лавочці і досі стояли ляльки Галинки. «Тільки спробуйте мені в ту Америку поїхати…».

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook