Вже 8 років Галина має зятя, Миколу. Але всі ці роки вона, м’яко кажучи, його недолюблює, вважає, що він не пара її доньці Наталі.
Наталя – спортсменка, відмінниця, батьки свого часу вкладали в неї кошти і зусилля. Краща гімназія, спортивні танці з поїздками на різні змагання, табори, вивчала різні мови, репетитори для того, щоб навчатися в кращому навчальному закладі. А Микола – з дуже простої, і не самої благополучної сім’ї.
Не на користь Миколи в очах його тещі говорить і той факт, що він аж на 7 років старший за Наталю, і колись давно був одружений, правда дітей в нього не було. Але не тільки дітей, в нього нічого не було, за весь час добра ніякого не нажив. А до того, як познайомився з Наталею, то просто орендував кімнату, адже житла свого теж не мав.
І характер зятя Галині зовсім не подобається, та й зовнішність не та. Загалом, не пара він її доньці, ні перспектив, ні планів на щасливе майбутнє.
Свого часу Галина вмовляла дочку почекати, не поспішати з весіллям. Але, яке там! Наталя, як ніби спеціально відразу вискочила за нього заміж, а рівно через дев’ять місяців після весілля з’явилася на світ одна дитина, а через кілька років і друга.
– І сидять з двома дітками у орендованій квартирі! – зітхає Галина.
До останнього року, втім, все йшло у Наталі з Миколою непогано. Чоловік старався, працював, Наталя віддала меншу дитину в садочок минулої осені і теж вийшла в свій офіс працювати. Звичайно, вийшла – це голосно сказано. Синочок в садочку постійно недужав, за ним і старший брат. Наталя часто залишалася з дітьми вдома.
Начальство на роботі у Наталі обурювалося, і та вже думала було звільнятися з місця роботи та сидіти з дітьми вдома. Добре, що не встигла, залишилася. Нещодавно на роботі у чоловіка почалися проблеми і Миколу звільнили.
– Залишили лише хороших працівників! – впевнено говорить Галина. – Криза – хороший привід звільнити найгірших робітників.
І у сім’ї працює тепер одна Наталя, а Микола сидить вдома з дітьми і паралельно шукає хоч якусь роботу, і платити за орендовану квартиру їм стало важко. Справа, мабуть, дійсно у них погана. Адже пару тижнів тому Наталя зателефонувала матері і попросила у неї допомоги.
– Просить пустити її з сім’єю в мою квартиру, яка дісталася мені у спадок від мами! – розповідає Галина. – Я все чекала, коли вона про це заговорить. Ну ось, дочекалася, нарешті!
Квартира та непогана, двокімнатна.
– Нікого я пускати туди не хочу! – пояснює усім Галина. – Точніше, не хочу пускати зятя! Була б дочка одна, ну або тільки з дітьми одними, можна було б розглянути такий варіант. звичайно. А зятеві занадто добре жити буде, я вважаю! Нехай заробляє сам собі на житло.
Коли Галину запитують, чи вона здає свою квартиру в оренду, та завжди відповідає:
– Ну ось ще, які орендарі! Ніхто там не живе і не жив ніколи! Квартира постійно та у мене замкнена на ключ, здавати в оренду її я не збираюся! З цієї орендою одні клопоти. У мене моя родичка одна здає свою квартиру, так вона постійно якісь проблеми вирішує. То холодильник мешканцям ремонтує, то оплату за світло в них все ніяк не може забрати, то якісь непорозуміння з сусідами якісь дрібні розбирає, то ще щось! А мені ці всі проблеми не потрібні зовсім. Я працюю, пенсію оформила, грошей мені вистачає цілком.
Я знаю Галину багато років, з одного боку, мати зайву в повному розумінні слова квартиру, яка роками стоїть просто замкнена на ключ, платити квартплату і навіть в оренду не здавати і доньці з сім’єю не допомогти, це не дуже добре. Адже донька з двома дітьми, навіть, якщо і зять немилий.
Але це її квартира, тому я не можу її засуджувати, або щось радити. Просто тепер думаю, а як би я вчинила на її місці.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
