fbpx
Життєві історії
Галині зараз 75. Вона виростила двох доньок. Одна живе за кордоном, приїжджає раз у рік, якщо виходить. І друга, Ірина, розлучившись з першим чоловіком, довго жила в селі у матері, а потім знайшла якогось багатія і подалася далеко. Галина внучку водила в садок, потім в школу, на гуртки за свої кошти. А потім Ірина з’явилася і забрала доньку до себе. Галина залишилася самотньою. Доньки тепер забули дорогу до матері, живуть обидві у розкоші. Галя одного не розуміє: інші подруги-ровесниці нічим своїм дітям не допомагали, а ставлення до них в сто разів краще: і відвідують, і допомагають

Галині зараз 75 років, за своє досить таке важке життя вона виховала двох дорослих дочок, завжди ними пишалася – дівчатка дуже добре вчилися в школі, навчалися в інституті і отримали хороші професії, перспективу у житті мали гарну. Старша Оксана вийшла заміж за військового і поїхала за ним з батьківської хати, живе далеко, бачаться вони рідко, раз на рік приблизно, а то і рідше, коли дочка з онуками приїжджає на тиждень в гості до матері.

Молодша Ірина теж вийшла заміж, народила дочку Маринку, але сімейне життя не склалося, і вони розлучилися відразу після народження дочки. Ірина дуже сумувала, чоловік пішов до іншої, покинув її, на руках маленька дочка, грошей не вистачає зовсім на життя. Повернулася вона жити до Галини. І та, як мати, у всьому їй допомогла: і морально, і матеріально, ще й добрим словом.

І Ірина ти часом вирішила вийти на роботу, але доньці Маринці був річок лише, в садочок її не брали, і Галина, хоч як важко їй було з маленьким дитям одній, погодилася сидіти зі своєю внучкою. Потім Ірина вирішила влаштувати особисте життя, і тут мати її підтримала, лише добрі слова говорила. Донька і раніше з ранку до вечора пропадала на роботі, а з появою чоловіка, і ночувати додому перестала приходити. Останнім часом чоловіків Ірина зустрічала декількох, але все ніяк не складалося її життя добре, розлучалася з ними через пів року, рік, і все по новій.

А тим часом маленька Маринка росла, свою бабусю вона стала називати “мамою”. Хоча бабуся її завжди поправляла, але маленьку дитину було не переконати, дитя стояло на своєму, а рідну маму кликала на ім’я – Іриною. Бабусю свою Галину внучка просто щиро обожнювала і це було взаємно: бабуся, коли Маринка трішки підросла, водила в дитячий садочок, потім в школу, у різні гуртки, які й сама оплачувала, вкладала спати, розповідаючи казки, лікувала, коли Маринка погано себе почувала, і що вже казати про те, що всю свою пенсію до останньої копійки Галина теж витрачала на дитину. А Галина була щаслива, відчуваючи себе потрібною комусь у цьому житті, бути рідною та люблячою людиною.

Але несподівано життя Ірини змінилося, вона вийшла заміж, коли дочці було 11 років, переїхала жити до чоловіка. Маринка не хотіла переїжджати від бабусі і змінювати своє життя, але мама зробила все, щоб вона погодилася і таки покинула бабусин дім: стала задаровувати подарунками, возити за кордон, купувати все, що та тільки попросить, вирішувати все, що можна і не можна. І внучка незабаром таки переїхала від бабусі, покинувши рідне село і залишивши Галину зовсім самотньою.

Минуло вже три роки. Про Галину в селі вже всі забули, вона більше нікому не потрібною виявилася. У Ірини своя сім’я, вона щаслива з чоловіком, не до літньої матері їм. Доньці тепер її допомога не потрібна, а самій Ірині допомагати мамі тепер ніколи. Марина поступово з часом теж забула все хороше, що для неї зробила бабуся, всю її любов і турботу, мамою вона її давно не називає. Внучка забігає рідко, та й то на п’ять хвилин – їй з бабусею не цікаво, говорити нема про що, а вислуховувати нудні, на її думку,бабусині розмови вона бажання зовсім немає. А дати внучці те, що їй треба: гроші, дорогі подарунки та вже не може.

Галині, звичайно, прикро, але вона дітям не докоряє своїм жодним словом, звикла відзначати на самоті всі свята, адже дочка з сім’єю вічно в роз’їздах по закордонах. Але не розуміє одного: інші подруги-ровесниці нічим своїм дітям не допомагали, а ставлення до них в сто разів краще: і відвідують, і допомагають в усьому. А її, як не потрібну річ, просто забули і відцуралися діти назавжди.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook