– І все-таки я зовсім не розумію Галину, – каже усім своїм подругам Вікторія. – Сама з народження столична пані, зі своєю власною квартирою, з хорошою роботою. Навіщо їй потрібен цей Василь? Приїжджий він, ні кола ні двора – в столиці просто квартиру орендував? Навіть не квартиру – кімнату одну на двох з сусідом. Адже і не студент вже, а доросла людина. Чоловікові вже 33 роки зараз, між іншим. У цьому віці не мати якоїсь власності вже соромно. Невже Галині так заміж хочеться, що вона кращого чоловіка не може для себе знайти? Ну не знаю я, що вона собі там думає.
– Та чому ти так говориш, Вікторіє? Василь – хороший чоловік, – знизують плечима знайомі та друзі. – Працює постійно, займається улюбленою справою – у нього до всього є бажання. Веселий, спортивний, симпатичний, читає багато, розповідає цікаво, а головне – Галину він щиро кохає. Ти бачила, як він до неї добре ставиться? Він її на руках носить, піклується, пилинки здуває, а як розмовляє з неб лагідно. Зізнайся, Вікторіє, ти просто їй заздриш, так?
Вікторія теж жителька хорошого району в столиці, але, на відміну від кращої подруги Галини, у неї – ні нареченого, ні окремої квартири у власності. Живе Вікторія з мамою і бабусею, і про те, щоб роз’їхатися з родичками, поки може тільки мріяти. Ні, гроші відкладає вона на окреме житло вже дуже багато часу, звичайно. Планує брати житло в кредит. Але відкладеної суми поки так мало, що не вистачить навіть на мінімальний перший внесок.
Галині ж квартира дісталася в спадок від бабусі – без будь-якого великого клопоту.
– От уже пощастило так пощастило! – зітхає Вікторія, коли думає про свою подругу останнім часом.
Ось уже рік Галина живе в своїй квартирі не одна, а з Василем. Живуть добре, цього літа планують реєструвати шлюб, вже гроші на невеличке весілля відклали.
До весілля зробили невеликий косметичний ремонт, купили нові меблі. Багато що в квартирі нареченої Василь зробив сам, своїми руками. Фарбував, клеїв, укладав ламінат.
– Якби у мене було своє окреме житло, я б ні за що не привела туди свого чоловіка! – зарозуміло заявляє сама вікторія. – Якщо в дорослого чоловіка немає свого власного майна, то це вже щось недобре, на нього не можна надіятися. А привести в свій дім приймака – багато розуму не потрібно, бо йому так зручно. Чоловік сам повинен мати своє місце, куди привести власну дружину.
– Ну а те, що у них кохання, щирі почуття, ти зовсім не допускаєш, так? – сміються подруги.
– Ой, та яке там щире кохання? – заперечує Вікторія. – Відносини звичайні, як на мене корисливі зовсім. Любить він не її, а її житлоплощу. Це ж всім зрозуміло. Галина має двокімнатну квартиру в хорошому районі. Що говорити, тут кожен закохається. Особливо такий, як Василь, який свого майна немає, а тут з’явилася така можливість шикарно жити в столиці. Звичайно, буде і порошинки здувати, і в очі заглядати, і на руках носити. Що йому ще залишається? Одружується він не з Галиною, а з її квартирі.
– Так навіть якщо і так! – заперечують їй подруги. – Одружується і буде жити за правилами дружини, тому що квартира – її! Дошлюбне майно, між іншим. Чоловік до нього ніякого відношення не має. Моральну перевагу завжди буде за господинею житла – чоловік, виходить, прийшов на все готове. І навіть якщо він буде добре заробляти і все віддавати в сім’ю, внесок дружини завжди буде на порядок більше, бо житло – це головне. Якщо Галині в будь-який момент щось сподобається – збере чоловіку валізу. І він прекрасно знає, що живе з нею тільки до тих пір, поки її це влаштовує. В чому проблема? Навпаки, це не так вже й погано, що він без власного житла – це ідеальний чоловік, як не крути! Всі ремонти робитиме в квартирі дружини.
Галина добре знає, що подруги перешіптуються у неї за спиною, але їй байдуже. Вона на те не зважає. Вона знає, що Василь – хороша та добра людина, дарма, що не має за душею нічого. Вона буде з ним щасливою, щоб там люди не говорили. А людська заздрість до них і повернеться. Не чужим людям обирати їй чоловіка.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
