Інколи, здавалося б, що сімейні відносини у батьків з дітьми дуже добрі, допоки не постане питання спадку, тоді все й випливає назовні. На жаль багато рідних людей стають після всього ворогами.
Якось до мене прийшла моя знайома Галина, вона зі сльозами розповідала, яке несправедливе життя і як негарно вчинили батьки чоловіка.
– Ні, це просто не збагнути, як так можна було вчинити: заміський будинок, чотири квартири, чотири, уявляєш! – ледь не плакала Галина. – І все це одній людині, навіщо йому стільки того добра? Чоловік сказав, що свекри оформляють всю свою нерухомість на Віктора, ну, на молодшого брата мого Івана.
– Нічого собі, а чого це вони раптом так вирішили?
– Не знаю! У Віктора ні сім’ї, ні дітей, зате тепер у нього буде трикімнатна квартира в центрі столиці, скільки там може коштувати трикімнатна квартира, навіть боюся уявити! Дві квартири трохи скромніше, трохи далі від центру, і на десерт двокімнатна за містом. Так, мало не забула, двоповерховий котедж, який належав свекрам – теж Вітьці! А Іванові, моєму чоловікові – ні-чо-го, абсолютно! Я, як дізналася про це, то й досі відійти не можу від того всього.
Галина заміжня вже 15 років, у них з чоловіком двоє дітей – дочки одинадцяти і восьми років. З свекрами відносини у молодої жінки, чесно кажучи, не заладилися ще з перших днів їх сімейного життя з чоловіком. Як тільки вони познайомилися зі свекрухою, то мати чоловіка активно “набивалися в мами” – лізла з порадами, розмовами, вчила жити, дзвонила по кілька разів на день, цікавилася її особистим та сімейним життям.
Дуже часто робила невістці зауваження і намагалася навчити варити фірмовий суп, який вони любили усією сім’єю.
– Друга мама мені не потрібна – у мене своя є, рідна! – рішуче продовжує розмову Галина. – Так що я жорстко з перших днів вибудувала кордон між мною і нею. Це було непросто, особливо, коли народилася їхня перша внучка. Свекруха приходила мало не щодня, приходила без дзвінка, стукала, дзвонила! Але у мене не розбіжишся, як прийшла, так і пішла. Я просто не відкривала їй двері, не брала телефон, не передзвонювала. Згодом вона нарешті все зрозуміла і лізти перестала. Спілкування звелося до чергових привітань з днями народження і з Новим роком.
З дітьми Галина прекрасно справлялася і сама – за допомогою своєї мами, яка завжди була на підхваті.
– Звичайно, мамі своїй рідній я завжди довіряла, як собі! – розказувала мені далі Галина. – Дочок їй давала мало не з самого народження. Зі свекрухою не те! Ну зовсім маленьку дитину малознайомій людині не довіриш, правда? Ніхто не знає, що там у неї на думці, про що вона там думає. Нагодує чимось не тим, недогляне. А коли внучки підросли, свекруха і сама вже не проявляла особливої ініціативи в спілкуванні, я вже стала помічати, що вона сама відмежовується від нас. Іноді пропонувала, щоб ми привозили доньок до них на дачу привозь їх до нас на дачу! А коли я відмовлялася, то не наполягала – ну ні і ні.
Свекри жили своїм життям, благо, люди вони дуже забезпечені. Подорожували, ходили по театрах і виставках, спілкувалися зі своїми друзями. А Галина з чоловіком згадували про них по великих святах – так вони, здається, в більш тісному спілкуванні і не мали потреби. Відмежувалися від своїх рідних, наче люди чужі, їм так було зручно жити. Найчастіше з’ясовувалося, що на святах вони і взагалі не в місті, а де-небудь в Європі або в Австралії, з якої потім привозили усім символічні подарунки. Напевно, коли батьки зрозуміли, що потреби в їхньому піклуванні діти не мають, вирішили жити своїм життям.
Здавалося, все всіх влаштовувало.
І тут, несподівано, в один з днів чоловік Галини, Іван, заявився додому похмуріше хмари і “потішив” дружину новинами про те, що він нещодавно дізнався, що батьки оформляють все майно на свого молодшого сина, його брата Віктора.
В результаті у старшого брата буде лише двокімнатна квартира, яку вони взяли в кредит, борги за яку Галина з чоловіком, до речі, ще не виплатили до кінця, а у молодшого – буде цілий статок, який вистачить і йому, і його дітям, і його онукам.
– Я геть нічого не розумію Віктор все життя був двієчником! – ледь не плаче вже Галина. – Ні кошеняти, ні дитини, у нього навіть сім’ї немає! Навіщо одній людині стільки нерухомості?
Декілька днів Галина сумувала, а потім набралася нахабства, і вже сама зателефонувала свекру, бо чоловік не піддавався на вмовляння подзвонити батькам, який завжди був, на її погляд, більш розумнішим за свою дружину, і прямо запитала його, чому вони прийняли таке дивне і не справедливе рішення.
– А що ти хотіла, Галино, ти на що надіялася? – заявив спокійно відразу свекор. – Внучок нам не давала, спілкування наше з рідним сином звела нанівець – тепер ми чужі люди, і все по твоїй милості. Ми були вам не потрібні, ви згадували про нас тільки в дні свого народження. А ви знаєте, що мати у лікарні довго була, наприклад? Ні! А Віктор знає. Він матері лікарів шукав, домовлявся, всюди з нею їздив, біля ліжка матері чергував зі мною цілодобово, майже. Добре, що все це позаду! Син нам дуже допоміг в цей період, нам було дуже важко це все бачити. А Старший син Іван навіть не телефонує. Так що ви тепер від нас хочете?
Свекор поклав телефон. Галина ще довго плакала, вона зрозуміла, що втратила все майно свекрів, а вже вірила і мріяла, що незабаром все перейде до її рук. І це були лише єдині моменти, коли вона згадувала про батьків чоловіка.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
