Минуло вже трохи більше ніж шість місяців, відколи Галина Петрівна офіційно переступила поріг нового етапу свого життя — пенсії.
Перші тижні здавалися справжнім раєм.
Скільки років, скільки десятиліть вона невтомно працювала, віддаючи роботі всі свої сили, а тепер нарешті настала довгоочікувана можливість видихнути, зупинитися і насолодитися розміреним ритмом буття.
Це відчуття свободи було таким легким, немов ковток свіжого повітря після тривалого перебування у задушливому приміщенні.
Проте, ейфорія від завершення трудового марафону швидко почала поступатися місцем суворій реальності, яку неможливо було ігнорувати.
І ця реальність була тісно пов’язана з фінансовим забезпеченням.
Галина Петрівна, як і більшість людей її віку в країні, зіткнулася з проблемою, що стала майже невиправною: вкрай скромний розмір пенсійних виплат.
Вона отримувала суму, яку з натяжкою можна було назвати прожитковим мінімумом.
Звісно, вона розуміла загальну ситуацію, проте тепер це стосувалося особисто її, і від усвідомлення цього ставало не по собі.
Насправді, це питання матеріального забезпечення не було для неї першочерговою темою, про яку вона хотіла б говорити. Її турбувало дещо інше, набагато більш невідкладне та болюче.
Справжня фінансова криза у її домогосподарстві настала з першими першими заморозками та офіційним стартом опалювального сезону.
Комунальні платежі, які й без того були відчутними, стрімко злетіли вгору.
Ціни на основні продукти харчування на ринках та у супермаркетах невпинно повзли вгору, перетворюючи похід за покупками на стресове випробування.
Додайте до цього необхідність регулярного придбання ліків. З віком, на жаль, часті візити до аптеки стають не примхою, а життєвою необхідністю, і ці витрати з’їдали левову частку і так невеликого бюджету.
Пенсіонерка з гідністю намагалася протриматися, використовуючи усі свої заощадження, оптимізуючи кожну витрату, але вона швидко зрозуміла, що цей бій їй не виграти самотужки.
Власних сил і коштів катастрофічно не вистачало для покриття всіх обов’язкових щомісячних платежів.
Ситуація вимагала негайного вирішення, і Галина Петрівна опинилася перед дуже нелегким вибором.
Всупереч власному небажанню та відчуттю сорому, вона прийняла рішення звернутися за підтримкою до свого сина, Олексія.
Вона чудово усвідомлювала, що Олексій має власну родину, виховує дітей, і його фінансове навантаження також значне.
Але, з іншого боку, до кого їй було ще звернутися? Хто, як не найрідніша людина, допоможе у скрутну хвилину?
Зібравши всю свою мужність, Галина Петрівна взяла телефон. Вона знала, що Олексій — чуйна і сердечна людина.
Він і раніше, у більш благополучні часи, пропонував їй регулярну допомогу, але вона завжди рішуче відмовлялася.
Їй було ніяково приймати гроші від сина, розуміючи, як важко вони заробляються, і пам’ятаючи, що фінансово непросто жити всім, навіть молодим сім’ям.
Вона завжди знаходила спосіб викрутитися, зменшуючи власні потреби до мінімуму.
Але цього разу ситуація була критичною.
Їй довелося переступити через власну гордість і звернутися з проханням про фінансову підтримку.
Вона відверто зізналася, що це рішення далося їй украй важко, але альтернативи не було.
Реакція Олексія була саме такою, як вона очікувала.
Її син, вихований у дусі поваги та турботи, без жодних вагань погодився допомогти.
Це підтвердило її переконання в тому, що вона виховала справді добру та порядну людину.
Вона діяла дуже обачно. Жодної зайвої копійки.
Галина Петрівна заздалегідь ретельно прорахувала всі необхідні суми, визначила найкритичніші витрати.
Вона не просила грошей на особисті потреби чи розваги. Її прохання стосувалося лише часткового покриття комунальних послуг — тієї суми, яку вона самостійно покрити не могла.
Вона не хотіла повністю перекладати на його плечі своє утримання, адже розуміла, що на його забезпеченні перебуває дружина, Ірина, і двоє онуків.
За кілька днів Олексій привіз гроші, які мали стати її рятівним колом. Однак, майже одразу після цього в родині вибухнув справжній скандал.
Справа в тому, що Галина Петрівна, не бажаючи втручатися у чужі сімейні стосунки, обговорювала фінансове питання виключно із сином.
Вона не повідомляла про своє прохання Ірину, свою невістку.
Коли ж Ірина якимось чином дізналася про передачу коштів, це викликало в неї хвилю неймовірного обурення.
На жаль, Галина Петрівна потрапила до них у гості саме в той момент, коли Ірина вже була максимально роздратована. Її чекав справжній потік звинувачень.
Галина Петрівна була настільки приголомшена невдоволенням невістки, що не могла навіть вимовити слово на свій захист.
Вона завжди знала, що Ірина має досить складний характер, але навіть уявити не могла, що рівень її ворожості може бути таким високим.
Невістка дорікала їй за все:
У тому, що вона постійно «сидить у них на шиї».
У тому, що вона, мовляв, «випрошує» гроші, хоча це було перше прохання за багато років.
У тому, що вона «забирає» кошти у власних онуків, позбавляючи їх необхідного.
Слова Ірини були надзвичайно образливими та несправедливими.
Галина Петрівна відчувала, як її очі наповнюються сльозами. Згадка про цю сцену досі викликає в неї гіркоту і біль.
Не знайшовши в собі сил, щоб пояснити ситуацію чи виправдатися перед такою критикою, вона просто вибігла з квартири.
Олексій у той час ще не повернувся з роботи, тому заступитися за матір було нікому. Але навіть не в захисті була справа.
Її вразила глибина образи та гіркоти.
Як це можливо?
Вона звернулася по допомогу до власного сина, людини, яку виростила і виховала. При цьому,
Олексій — єдиний годувальник у сім’ї, тоді як Ірина перебуває у відпустці по догляду за дітьми і не приносить доходу, але вважає за можливе дорікати за кожну витрачену копійку.
Ця ситуація поставила Галину Петрівну у вкрай скрутне становище. Вона знову опинилася в пастці: з одного боку, вона потребує коштів, а з іншого — не може виносити такий емоційний докір та звинувачення.
Її розум почав шукати вихід.
Можливо, варто було б повернути Олексію ті гроші, які він дав, і спробувати знайти якісь інші шляхи для виживання? Але як?
Наразі вона не має жодного додаткового джерела доходу. Як вирішити цей сімейний конфлікт, не руйнуючи стосунків із сином, але й не дозволяючи невістці її принижувати?
Вона відчувала, що це — справжня життєва головоломка, і їй необхідно знайти мудре та справедливе рішення, попри те, що в кишені зараз немає жодної зайвої копійки.
Їй треба було знайти спосіб покрити рахунки, не втративши при цьому власну гідність і не спровокувавши подальші конфлікти у синовій сім’ї.
Після того, як Галина Петрівна, приголомшена та пригнічена, покинула квартиру сина, вона довго блукала холодними вулицями, не знаходячи собі місця.
Думки у її голові роїлися, немов збентежені бджоли.
Вона не могла повірити, що її перше за багато років прохання про допомогу, яке було таким вимушеним, обернулося на так.
«Як вона могла так зі мною говорити? — подумки запитувала вона. — Хіба я заслуговую на те, щоб мене звинувачували в паразитуванні? Усе моє життя було присвячене праці. Я працювала, не шкодуючи себе, для того, щоб мій син отримав освіту, мав гідний старт, щоб він був забезпечений і щасливий. Я ніколи не просила нічого зайвого, а тепер, коли я дійсно опинилася у скруті, мені дорікають, що я “забираю останнє” у власних онуків. Це ж повна нісенітниця!»
Вона згадала, як ретельно складала список витрат, перш ніж зателефонувати Олексію.
Вона викреслювала пункти, які не були життєво необхідними: нова пара взуття (стара ще прослужить), замість свіжої риби — більш дешеві крупи, відмова від абонементу в бібліотеку (хоча читання було її єдиною розрадою).
Вона доклала максимум зусиль, щоб мінімізувати необхідну суму, прохаючи лише про «край» на опалення, щоб не замерзнути у власному будинку.
Вона навіть округлила суму у меншу сторону, щоб зменшити фінансове навантаження на сина.
Їй було образливо чути звинувачення від Ірини, яка не знала справжньої ціни праці.
Так, невістка, можливо, і має право на свою думку про сімейний бюджет, але вона бачила ситуацію виключно зі своєї, дуже обмеженої позиції.
Ірина бачила лише цифру, передану чоловіком, але не бачила ні розміру Галининої пенсії, ні її порожніх аптечних чеків, ні тривоги в очах, коли приходили рахунки за комунальні послуги.
«Можливо, мені варто було поговорити з нею, перш ніж просити Олексія? — міркувала Галина Петрівна. — Але ж це гроші Олексія. Він їх заробляє. Хіба він не має права допомогти матері, яка його виховала? Я ж не зверталася до Ірини, як до господині його гаманця. Я говорила зі своєю дитиною».
Ці роздуми поверталися по колу, не приносячи полегшення.
Вона відчувала себе винною, хоча не зробила нічого поганого.
Це почуття провини було нав’язане їй важкими словами невістки, і воно було найважчим тягарем.
Наступного дня Галина Петрівна вирішила поговорити про ситуацію зі своєю давньою подругою, Марією Іванівною, такою ж самотньою пенсіонеркою.
Вона розповіла їй про сварку з Іриною, ледве стримуючи сльози.
Марія Іванівна, жінка більш прагматична, уважно вислухала подругу.
— Галю, рідна, перестань плакати. Це життя. Ірина, звісно, не права, що так накинулася на тебе, але ти повинна подивитися на це з іншого боку. Вона — молода мати, вона, можливо, просто боїться. Боїться, що її діти будуть обділені, боїться, що грошей не вистачить. Це не виправдовує її тон, але пояснює її страх. Ти знаєш, як зараз важко з садками і нянями. Вона сидить вдома, відчуває свою залежність від зарплати чоловіка і боїться втратити контроль над сімейним бюджетом. Для неї ти — зовнішній фактор, який цей контроль порушує.
Ці слова трохи охолодили запал Галини Петрівни.
— Можливо, ти права, Маріє. Але як мені тепер бути? Повернути гроші? Але я не виживу без них! Мені потрібна лише частина на комуналку. Це ж не якась величезна сума. Що мені робити? Знову просити? Але я більше не витримаю таких звинувачень.
— Ні в якому разі не повертай гроші. Вони твої, і ти їх заробила своїм правом матері. По-перше, ти повинна поговорити з Олексієм. Він — твоя дитина і голова своєї родини. Він має знати, що його дружина дозволяє собі таке спілкування. По-друге, ти маєш знайти якийсь маленький, але свій власний дохід. Хоча б мінімальний. Це додасть тобі впевненості та фінансової незалежності.
Порада про додатковий дохід зачепила Галину Петрівну. Але що вона може робити у своєму віці? Вона все життя пропрацювала бухгалтером у державній установі. Фізична праця їй вже не під силу.
Після розмови з подругою Галина Петрівна вирішила скласти чіткий план дій, щоб раз і назавжди розірвати це коло залежності та звинувачень.
— Я можу спробувати продавати свої вироби. Може, через інтернет? — подумала вона, згадавши, як її онука, дочка Олексія, постійно сидить у соціальних мережах. — Я попрошу онуку допомогти мені створити сторінку, назвати її, наприклад, “Галине Мереживо”, адже я так люблю в’язати та вишивати. Це буде невеликий, але мій внесок у бюджет. Це додасть мені морального права і, можливо, зменшить злість Ірини.
Наступного вечора Галина Петрівна зателефонувала синові, попросивши його приїхати до неї, щоб спокійно поговорити.
Коли Олексій приїхав, він був помітно стурбований.
— Мамо, я дуже вибачаюся, але я не розумію, що сталося. Ірина була дуже засмучена і вона мені сказала, що ти дуже швидко пішла. У чому річ?
Галина Петрівна зрозуміла, що Ірина не розповіла йому всієї правди про скандал.
Це її засмутило, але вона вирішила діяти максимально стримано.
— Олексію, синку, я хочу бути з тобою максимально чесною. Я пішла, бо я більше не могла там залишатися. Твоя дружина дозволила собі в мій бік дуже образливі та несправедливі звинувачення. Вона сказала, що я “сиджу у вас на шиї”, “забираю гроші у власних онуків” і нібито “постійно випрошую” кошти. Синку, я знаю, як важко тобі працювати, і я просила про допомогу вперше за дуже довгий час, лише на частину комунальних. Я доклала всіх зусиль, щоб не турбувати тебе. І тепер мені дуже важко прийняти таку образу. Це не про гроші, сину, це про мою гідність. Я хочу, щоб ти розумів: я не проситиму у вас грошей, якщо це спричиняє такий розкол у вашій родині.
Олексій був враджений почутим. Він виглядав збентеженим і розлюченим.
— Мамо, я не знав, що вона тобі таке сказала! Я ніколи не дозволю, щоб хтось так говорив із тобою. Я все їй пояснив про твою ситуацію, але не думав, що вона відреагує так емоційно. Я вибачаюся за неї, мамо. Гроші, які я тобі дав, залишаються у тебе. Це мій обов’язок, і я не дозволю їй руйнувати мої стосунки з тобою.
Він обійняв матір, і Галина Петрівна відчула, як частина її болю відступила.
Після цієї розмови Галина Петрівна відчула себе морально стійкішою.
Вона прийняла допомогу сина, але твердо вирішила, що це буде останній раз, коли вона буде змушена просити.
Вона розповіла Олексію про свою ідею з рукоділлям. Олексій був у захваті та пообіцяв, що допоможе з купівлею матеріалів.
Вона звернулася до своєї онуки, дочки Олексія, Дарини, студентки-заочниці. Дарина з радістю погодилася допомогти бабусі.
— Бабусю, це ж чудова ідея! Твоє мереживо — це витвір мистецтва! Давай я зроблю тобі акаунти в Інстаграмі та Фейсбуці. Назвемо його “Нитка Душі”. Ми сфотографуємо твої серветки, скатертини, і я допоможу з текстами. У тебе є час, ти маєш талант, і тепер ти матимеш справу, яка приноситиме тобі дохід.
Робота над цим проєктом стала для Галини Петрівни справжнім порятунком.
Це не лише відволікало її від важких думок, але й дарувало нове відчуття мети. Вона знову відчула себе потрібною і корисною.
Мереживо, яке вона створювала, було сповнене тепла і майстерності.
Перші продажі були невеликими, але вони принесли їй величезне задоволення.
Клієнти з радістю купували її вироби, цінуючи ручну роботу.
Перші ж отримані кошти за продане мереживо вона з гордістю використала для походу в аптеку.
Вона відчувала, що це — її гроші, зароблені власними руками, і ніхто не матиме права її за них дорікнути.
Через місяць, коли Галина Петрівна знову прийшла у гості до сина, атмосфера була іншою.
Ірина поводилася стримано і навіть трохи винувато. Очевидно, Олексій мав із дружиною серйозну розмову.
Галина Петрівна не стала згадувати минуле. Натомість, вона з захопленням розповідала про свій новий проєкт «Нитка Душі», показуючи фотографії своїх робіт на телефоні.
Вона наголосила, що тепер має невеликий, але стабільний дохід, і це дозволяє їй самостійно покривати значну частину своїх витрат.
Побачивши нове захоплення свекрухи, Ірина вперше подивилася на неї з повагою, а не з підозрою.
Вона навіть попросила Галину Петрівну навчити її онуку, Дарину, кільком технікам вишивки.
Конфлікт не зник повністю, але його гострота згладилася.
Галина Петрівна зрозуміла, що для збереження стосунків важливо не лише любити своїх дітей, але й встановлювати чіткі кордони та мати власний фінансовий тил.
Вона знайшла своє унікальне рішення: гідно прийняти вимушену допомогу сина, але водночас рішуче працювати над власною незалежністю.
Тепер вона знала, що зможе витримати виклики опалювального сезону і не дозволить нікому дорікати їй.
Мати сказала синові, що більше не буде брати гроші у нього, бо не вістка проти, а буде якось викручуватися сама.
Але, що поганого в тому, що мама у дорослого сина попросила допомоги, коли їй грошей не вистачає на життя?
Чи мама могла б зрозуміти, що дітям самим зараз важко жити на одну зарплату і могла б якось викрутитися сама?
Хто в цій ситуації правий: свекруха чи невістка?
Фото ілюстративне.
