Галина, поспішаючи, бігла по вулиці, в одній руці несла сумку з приготованими ще з вечора стравами, а в іншій свіженький компот і пироги з яблуками. По дорозі вона зустріла свою знайому, з якою дружила вже багато років, зупинилася на мить і стала розповідати про нелегку долю своєї доньки:
– Донька Ольга занедужала, другий день вже, як почуває себе не дуже добре. Температура висока, кашель, а у неї ж восьмимісячна дитина на руках, з якою вона сидить цілу добу. Зараз ось забіжу швиденько в аптеку та поїду до них, допомагати доньці, хоч їсти привезу їй та з дитятком допоможу. Я сама зараз лежала вдома після лікування, хворіти не можна, але що робити! Крім мене допомогти доньці нікому, та й з дитятком посидіти потрібно, що ж вона там сама.
– Зрозуміло, – сумно киває їй у відповідь подруга. – Зять твій працює, здається, так?
– Ще б пак! Я йому вчора ввечері зателефонувала, кажу Миколі, щоб не йшов завтра на роботу, відпросився у свого начальника, сказав, що дружина занедужала, а вдома дитятко маленьке. Але де там! Відпроситься він, як же. Хоча, чесно кажучи, я до останнього на це надіялася. Але Ользі сьогодні вранці телефоную, запитую, чи чоловік залишився з вами сьогодні вдома, чи відпросився з роботи? Ні, сказала мені сумно моя донька, що поїхав Микола на роботу, як завжди, з самого ранку! Просто повернувся і пішов, уявляєш? Дружині сказав, щоб протрималася як-небудь до вечора. А як протриматися з дитятком маленьким самій без допомоги? У неї температура тридцять дев’ять і п’ять, вона лежить, а дитина біля неї повзає. Вона нічого сама зробити не може.
Чесно кажучи, свого зятя Галина недолюблює трохи. Вважає, що одружилася її донька Ольга дуже рано і необдумано, обом по двадцять три, вони вчорашні студенти, а у них вже своя дитина, за якою гарний догляд потрібний.
Та й взагалі, її красуня-донька могла знайти чоловіка набагато кращого, ніж Микола. Старшого, розумнішого, багатшого, відповідальнішого. Адже зятя свого вона ще рахує геть за дитину.
На думку тещі, Микола абсолютно не рветься допомагати дружині по дому і з дитиною, робить тільки те, що скажуть, ініціативи не проявляє зовсім ніякої, вечорами і на вихідних захоплено грає в комп, і взагалі, не доріс він до своєї сім’ї.
Хоча Микола загалом чоловік наче непоганий: працює, старається, як може, оплачує орендовану квартиру, купує продукти, і взагалі, утримує сім’ю. а це нелегко в наш час для молодої людини. А він це робить і ніколи ні на що не нарікає. Але все це Галина сприймає як належне, це звичайний чоловічий обов’язок. А ось те, що чоловік не хоче “заради сім’ї” відпроситися з роботи .
– Ольга мені казала, що Микола навіть не спробував нікому зателефонувати! – зітхає розчаровано теща. – Я впевнена, відпустили б без проблем. Він працює звичайним менеджером у себе на фірмі! Сидить, малює щось в комп’ютері, якісь там папірці перекладає цілий день без перестанку. Великого значення він там не відіграє, нічого б і не сталося, якби день пропустив! Заводи не стануть, літаки з курсу не зійдуть, якщо наш Микола один день вдома залишиться з дружиною та маленьким дитятком.
Коли донька сказала, що Микола поїхав на роботу, теща відразу йому зателефонувала, запитала, чому вдома не залишився. На що зять відповів:
– Відпрошуватися не можу, у нас з цим на роботі дуже строго! – мовив Микола – Шеф сказав: хворієте – беріть собі лікарняний. А хто мені його дасть? Я здоровий, дитина поки теж, дуже дякувати. Не відпустить мене ніхто.
Тепер Галина сама їде до доньки, хоча вона дійсно тільки недавно виписалася з лікарні. Хворіти нині їй небажано, але не кинеш же дочку саму у такий нелегкий для неї час!
– Галино, заспокойся трішки, ну що ти так образилася на зятя свого! – вмовляє її подруга. – Що він такого зробив? Він же дружину з дитиною не в чистому полі кидає. І не просить її, хвору, вечерю смачну готувати і підлогу мити. Їй треба просто доглядати за дитятком вдома. Ну так, у неї температура, але вона вже доросла впорається як-небудь, у наші часи нам теж ніхто особливо не ж допомагав, але ж викручувалися якось самі, як могли. Нехай вип’є що-небудь і лежить, а дитина на підлозі з іграшками пограється. І тобі зовсім нема чого летіти туди на допомогу, якщо у тебе така ситуація. А у Миколи, зятя твого, можливо, дійсно немає можливості відпроситися. Зараз на фірмах з цим строго, сама знаю, бо діти працюють там, і теж свої правила та штрафи.
– Та не вірю я, немає такої роботи, з якої відпроситися не можна! – стверджує вперто Галина. – Всі відпрошуються час від часу! Хтось з дитям сидить, хтось в лікарню на огляд ходить. Тим більше він же не з власної примхи на роботу йти не хоче, а по серйозної причини у нього є на те.
Подруги розпрощалися, Галина підняла сумки і поспіхом побігла на допомогу. А подруга дивилася їй у слід і думала, цікаво, а якби Микола був її сином, Галина б мала таку саму думку? Вона б спішила до невістки? Подруга дуже добре знає Галину вже багато років, і думає, що про сина вона б говорила зовсім інше.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
