Галина повернулася додому ще 3 дні тому, про її приїзд діти знали, вона їх попередила, але ні син, ні донька поки-що не знайшли часу, щоб зустрітися з мамою, яка 20 років на них в Італії гарувала.
Біда і злидні змусили тоді ще молоду жінку їхати за кордон. Галина з чоловіком жили дуже бідно, все, що у них було, це стара дідова хата, яка від вітру колисалася, а від дощу промокала як папір.
– Як же ми жити будемо? У нас двоє дітей підростає? Що ми дітям зможемо дати, якщо самі нічого не маємо? – не раз питала чоловіка Галина.
– Ось нам нічого не дали, і що – не живемо? Даємо ж якось собі раду! І діти наші справляться! – заспокоював Галину чоловік.
Та материне серце спокою не мало, особливо втратила Галина сон, коли її сусідка в Італію поїхала і вже через 3 роки так відремонтувала свою хату, що її і не впізнати тепер. Галина теж так захотіла, бо не бачила іншого виходу вибратися з складної ситуації.
Стала прости Галина сусідку, коли та приїжджала додому у відпустку, щоб і її взяла до себе в Італію.
– Не розумієш ти, про що просиш – ти ж життя своє там, на чужині, змарнуєш, – пояснювала Галині сусідка. – Ти мене до себе не рівняй, мені 55 років, я життя прожила для себе, а тепер можу і для родини постаратися, а тобі і 40-ка нема, тобі ще жити треба, а не гарувати чорно. Там не з медом! Ти зараз поїдеш, а Степана свого на кого залишиш? Підберуть – не встигнеш і з хати вийти! А діти? Їм мама потрібна, а не гроші…
Не послухала Галина сусідку, таки зібралася і поїхала на заробітки, бо бажання допомогти дітям було сильніше.
Доньці вона за свої заробітчанські гроші хату збудувала, коли та заміж вийшла.
Син теж отримав від матері житло – двокімнатну квартиру в новобудові, бо саме таку захотіла невістка.
Чоловік, як і пророчила сусідка, пішов до іншої, майже відразу.
– Мені дружина потрібна, а не гроші, – сказав тоді Степан.
І, в принципі, він навіть непогано прилаштувався, адже його нова дружина мала власну хату, в якій жила одна, так що обділеним Степан точно не залишився.
Коли Галина намістила дітей, вирішила, що тепер і про себе подумати треба, тому на місці своєї старої дідової хати почала будинок будувати. За 7 років справилася – збудувала гарний дім, в якому і збирається жити.
А от діти про маму забули, відколи та стала про себе дбати, а не про них.
– Ну як ви не розумієте, якщо я і далі буду вам допомагати, то сама нічого собі не пристараю, – виправдовувалася Галина. – А хто про мене подумає? Я ж до молодості не йду…
Діти, начебто, зрозуміли маму, але вочевидь образилися, бо за 3 дні, коли Галина вже вдома, не знайшли часу, щоб ні до неї приїхати, ні до себе запросити.
Жінка йшла по вулиці, і не могла зрозуміти, за що діти з нею так, адже в свій час вона їм дуже допомогла…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
