А ще, її 11-річному сину треба куртку. Славко за рік дуже виріс, то ж речі з минулого року хлопцю не підходять. А грошей залишилося ну зовсім обмаль.
За невеселими роздумами Галина і не почула, що співробітниці цікавляться, що та збирається робити на вихідних.
– Поїду до Марії Степанівни капусту з городу зібрати, – відповіла жінка.
– І чого ти до неї так часто їздиш? – запитала Галину її подруга. – Вона давно для тебе колишня свекруха. Ви розлучилися з її сином.
– Ти ж сама кажеш – з її сином. Марія Степанівна – бабуся для мого сина, от і допомагаємо, їздимо. Та й не можу я от взяти і забути про неї, потрібні ми з Славком їй.
Десять років тому, коли малому виповнився всього рік, Степан повернувся додому і сказав, що йде від неї.
Так Галина і залишилася одна з дитиною. Тоді Марія Степанівна приїжджала щотижня і привозила з села свіжі продукти. Галина і досі пам’ятає ті трилітрові банки з свіжим молоком, які Марія Степанівна привозила їм.
В суботу Галя зібрала сина і першим рейсовим автобусом поїхали до свекрухи. Роботи було небагато, бо основні справи вже давно були зроблені. Зібрали з городу капусту, трохи працювала біля хати, та й сіли обідати.
Марія Степанівна переглядала якісь папери. А коли нарешті знайшла те, що шукала, дала кілька листків Галині. Це була дарча на будинок, оформлена на ім’я внука. Бабуся пояснила, що нещодавно вперше за багато років до неї приїжджав Степан. Син їй сказав, що розлучився, питав, коли мама на нього оформить свій будинок.
Марія на наступний день оформила все на Славка. Такому щедрому подарунку Галина була дуже рада, адже вони і досі жили в тому ж гуртожитку.
– Мені тут з пенсії перерахунок зробили. От, візьми, купиш Славкові верхній одяг на зиму, а то бачиш, як він у нас вже виріс.
З села Галина поверталася щасливою. Вона поїхала допомогти капусту зібрати, а повертається з дарчою на будинок. Та й у сина на зиму буде нова курточка.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
