fbpx
Без рубрики
Філіжанка кави для Миколая: Оленка ніколи не отримувала подарунків, гірко їй було слухати чужі вихваляння

Філіжанка кави для Миколая

Микола вже десь півгодини тихенько спостерігав за сусідськими дівчатками. І не просто спостерігав, а уважно вслухався в кожне слово їхньої розмови. Хотів уже втрутитися, та останньої миті передумав, стримався, вирішив дослухати.

– А я попросила у святого Миколая новенький планшет, гарну ляльку, яка вміє плакати, сміятися та говорити, і ще багато всіляких іграшок. А ти що попросила? – запитала одна з них – Тетянка, яка жила у заможній сім’ї, де ніхто, ніколи і ні в чому їй не відмовляв.

– Я великого плюшевого ведмедя для себе і плащика – для мами, бо в неї такий старенький, – сльози застигли на очах в Оленки, яка жила лише вдвох із мамою.

– У листі треба писати про подарунки тільки для себе, – зухвало продовжила Тетянка. – Думаю, що Миколай не принесе того, що ти просиш. Бо минулого року мені подарував усе, що я хотіла, а тобі тільки мандаринки і цукерки, а велосипеда, якого ти просила, не було.

Останні фрази з розмови таки вивели Миколу із себе. Він підійшов до дівчаток і, співчутливо глянувши на Оленку, очі якої наповнилися слізьми, мовив до Тані:

– Миколай приходить до тих, хто до нього молиться і щиро про щось просить. Оленочка весь рік була дуже чемною і святий угодник обов’язково до неї прийде. А торік він не приніс Оленці велосипеда, тому що той не помістився у мішку.

Тані стало ніяково від цих слів, а в Оленчиних очах заіскрилися промінчики надії. Після сказаного сусідом – дядьком Миколою – їй стало так спокійно.

Микола з нетерпінням чекав п’ятнадцяте число останнього місяця у році. Йому мали видати на роботі аванс. До цих коштів чоловік додав зарплату за минулий місяць, яку не розтратив, зберігаючи для якогось особливого випадку. А після розмови дівчат у парку Микола не мав жодних сумнівів, що той особливий випадок настав.

Увесь день Микола ходив від одного магазину – до іншого. А коли прийшов надвечір додому, втомлений, проте щасливий, так і заснув при увімкненому телевізорі.

Оленочка, яка завжди допомагала мамі, сьогодні була особливо слухняною. Залюбки прибрала в кімнатах, перемила весь посуд. Із настанням сутінків дівчинка зручно вмостилась на своєму улюбленому місці – підвіконні та вдивлялася у красиве вечірнє зимове небо, яке дарувало землі танець біленьких сніжинок.

Раптом пролунав дзвінок у двері. Оля, Оленчина матір, поспішила відчинити, хоча й уявлення не мала, хто може прийти до них.

На порозі стояв святий Миколай. Однією рукою притримував червоного велосипеда, на якому зручно сидів великий плюшевий ведмідь, а у другій руці красувався темно-синій кашеміровий плащ. Поряд зі святим Миколаєм стояв мішок, вщерть наповнений солодощами та іграшками.

Оля від здивування на мить втратила мову, а Оленка стрибала від задоволення:

– Я ж казала, мамо! Дядько Микола не обманув! Він, напевно, знає Миколая,

Оля перевела погляд на «чудотворця», який весело підморгнув їй. Аж тепер упізнала сусіда, який частенько «напрошується» до одинокої матері, в яку давно закоханий, на філіжаночку кави. Жінка усміхнулася. Вона давно не бачила свою донечку такою щасливою. Сумніви, які непокоїли Олю, мовляв, навіщо Миколі чужа дитина, вмить розвіялись, немов сніг, що танув на вулиці під ногами перехожих.

– Оленочко, давай пригостимо святого Миколая горнятком кави. Він, напевно, стомився, адже такі важкі пакунки ніс до нас.

– Залюбки зігріюся кавою у товаристві таких гарних дівчат, – погодився несподіваний гість, якого у цій теплій, затишній оселі, здається, чекали все життя,

Автор – Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК, “Наш День”

facebook