fbpx
Життєві історії
Федір рвався до Гані. Катерина лягала при поpoзі, а він – спокійно переcтупав і йшов з хати. Їхнє весілля гриміло на все село. Можливо, дехто і осуджував 45-річну наречену у білій сукні, але вголос ніхто нічого не говорив. Адже знали, що Ганя вельон ще з тих часів скрізь із собою возила. Хто його приміряв – одразу заміж виходить

Той вельон був особливим. Хто його приміряв – одразу заміж виходить. Але, як не дивно, це заміжжя було щасливим та вдалим.

Про це слава вже давно цілісіньким селом ходила, жінки та дівчата переказували один одному цю дивну історію. За матеріалами

На весіллі, у розпал свята, коли ніхто вже нікого не чує, якась жіночка вигукнула до молодої:

– Нінко, ану признавайся – загадувала бажання на вельоні Ганьки Ковальчукової? Диви, як закохано жених на тебе дивиться. Ладен очима з’їсти!

І поки дівчина нітилася і червоніла, галаслива жінка у картатій сукні уже встигла побажати молодятам: «Любіться, як Ганька Ковальчукова з Федьком», – і закричала «Гірко!»

Не могла не поцікавитися подробицями. І скоро мені розповіли просто вражаючу історію долі однієї пари…

***

Давно це почалося. Полюбилися дочка коваля Ганя, яку в селі усі називали не інакше, як Ганя Ковальчукова, і сільський парубок Федір Комарук. Весілля призначили на кінець червня 1941 року. Гані пошили нове плаття і на ярмарку у місті закупили вельон. Підготувався до шлюбу і наречений. Але не довелося молодятам ступити на весільний рушник. Війна це зробила замість них…

Ох, і побивалася на проводах Ганя, голосила на усе село. Жінки мусили її відтягувати від коханого силою. А коли проводжала, то в останній момент метнулася до свого Федька і надягнула йому на шию свій медальйон.

– Не знімай його, Федюньку, – гарячково прошепотіла на вухо. – Чуєш? Він заговорений на життя, з тобою нічого не станеться. От побачиш. Але прошу, не забувай мене. Як повернешся з війни – обов’язково розшукай.

Минув місяць – і з села поїхала Ганя. Чи направили, чи сама підрядилася – не відомо. Поїхала і пропала. Потім один за одним пішла з життя і майже вся близька родина дівчини.

А восени 1945 року повернувся Федько. Живий і неушкоджений! Один такий на все село. Все-таки сильний оберіг він отримав від нареченої. Не встиг й у свою хату ступити, як примчала подруга Гані – Катерина.

– Ой, не шукай, Федюнчику, Ганю, не шукай, голубе! – кинулася його обіймати і цілувати. – Нема її вже. Точно кажу тобі. Бідний ти, бідний…

Недарма кажуть, що вода камінь точить. Чим більше Федько відштовхував дівчину, тим більше вона липнула. І крутилася біля нього, як той вуж. І заспокоювала, і розраджувала. А за тим і сама в плач: дитину чекаю, що ж робити?

Буркнув щось у відповідь Федько, але сватів заслав. Хоча в очі казав їй правду: не люба вона йому! Катерина мовчки ковтала образи, розуміла, що не час гордувати, коли у селі, крім Федька, здоровим залишився лише 80-річний дід Панас.

***

Громом серед ясного неба у 1947 році прозвучала звістка – Ганя повернулася!

Катерина втратила спокій і сон. Чатувала чоловіка і вдень, і вночі, але… Ні спільний синочок не поміг, ні її сльози та істерики – Федір рвався до Гані. Навіть якщо Катерина лягала при порозі – і таке було, – спокійно переступав і йшов до коханки.

Ганя не одразу погодилася нею стати. Так доля складалася. Якби її воля, Федько вже б давно покинув Катерину і примчав до неї. Не дозволила. Не могла взяти такий гріх на душу. Але ж і забути свого коханого Федюнчика теж сил не мала. З часом стали вони коханцями. І якщо Ганя намагалася тримати все у таємниці, Федько навіть не думав. Люди у селі спочатку поділилися на два табори: одні шкодували його жінку, інші згадували довоєнний роман Гані з Федьком і вже найнятих музик на їхнє весілля. Але минув рік, за тим другий-третій, і помаленьку пересуди стихли. Звикли люди до цього любовного трикутника, перестали зважати – життя продовжувалося.

***

Минуло 15 років. У той день над селом чорна хмара замість сонця зійшла. Не стало єдиного сина Федька і Катерини. Катерина відразу здала і стала чахнути. Синочок був її єдиною підтримкою і надією, бо чоловіка, хоч він і вважався її, вона втратила давним-давно. Не минуло й року, як в тузі відійшла у вічність.

Федір навіть і року вдівцем не пробув. Освідчився Гані вдруге, і вони під ручки пішли подавати заяву у сільську раду.

Побачивши 45-річних наречених, у раді знітилися і почали лепетати, що «за законом повинні місяць реєстрацію чекати, але вам, тітко Ганю та дядьку Федоре, ми оформимо шлюб просто зараз».

Наречена була проти:

– Ні-ні, не треба поспішати. Ми прийдемо через місяць. Я хочу бути у весільному платті і вельоні. А цей час, – і Ганя уважно подивилася на свого Федора, – ми проведемо як наречений і наречена.

На все село гриміло їхнє весілля. Можливо, дехто і осуджував 45-річну наречену у білій сукні, але вголос ніхто нічого не говорив. Адже знали, що Ганя вельон ще з тих часів скрізь із собою возила. У голoдні часи всі речі поміняла на хліб, а його залишила. Берегла, як зіницю ока. І його ж на своє весілля одягнула. Ніби відчувала, що він ще знадобиться.

***

Збулася мрія Гані з Федором. Прожили вони у шлюбі тридцять років. Щасливо жили, у злагоді та любові. Їм навіть заздрили. Давно вже їх немає.

А чутка про чарівну силу вельона почала ширитися на все село. Ганя ж усю свою нерозтрачену материнську любов виплескувала на двоюрідну племінницю Наталку. Коли вона, ще тоді 16-річною, прийшла готувати Ганю до весілля, й собі стала крутитися перед дзеркалом та міряти тітчин вельон.

– Незабаром і ти заміж вийдеш. Через два-три тижні, – раптово ошелешила племінницю Ганя.

Наталка не повірила, засміялася:

– Таке кажете… Як з дуба впали, їй-бо. Я ж навіть кавалера не маю.

А через три тижні Наталка вже збирала валізи на Далекий Схід. Їхала слідом за чоловіком, молодим лейтенантом, який щойно закінчив училище і перед розподіленням поїхав до свого товариша у гості. У клубі він зустрів Наталку – у них була любов з першого погляду, та й роздумувати не було коли. Одразу ж і одружилися.

Відтоді стали інші дівчата приходити до Гані вельон приміряти. А після її відходу він залишився у далеких родичів. І казали, таки мав чарівну силу. Бо котра з дівчат його приміряла та бажання загадувала – одразу і заміж виходила. Причому вдало і щасливо жила…

Автор Юлія САВІНА, Житомирська область.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook