Федір Іванович поспішав на свято. Сьогодні він познайомиться з своїми майбутніми сватами. Сергій повідомив куди потрібно з’явитися, але чоловік дуже не гарно знає другу частину містечка, тому вийшов трішки раніше, щоб не запізнюватися на таку зустріч.
Але, як на те, автобус довго стояв у пробці. Чекати довелося чоловікові дуже довго. Дістався на зустріч Федір аж майже через чотири години.
В ресторані за столом сидів лише Сергій. Він сумно повідомив батька, що тато й мама Валентини дуже зайняті люди, тому чекати довго не стали, у них справ багато, зустрічі різні. Вже годину як встали з-за столу і пішли. Федір Іванович засмутився, що так вийшло, зрозумів, що свати напевно образилися на нього.
Згодом минав час, син більше не згадував про наступне знайомство з матір’ю та татом Валентини, а йому було незручно запитувати більше про це.
Одного осіннього дня він прогулювався по парком, адже настрою зовсім не було, а так зустрічав знайомих і мав з ким поговорити. Назустріч йому йшла його колишня сусідка. Олександра завжди усе про всіх добре знала. Звідки вона дізнається зовсім ніхто й не знав. Але коли спитаєте в неї про знайомих, сусідів чи рідних, розповість усі новини, навіть ті, які відбулись нещодавно.
Олександра перша заговорила до Федора. Виявляється саме сьогодні весілля у його сина Сергія, а він тут гуляє, хоча міг вже зібратися і вітати сина. Сусідка розповіла, що гості збираються в РАЦСі о третій, а в ресторані на п’яту годину вечора мають усі бути, святкування гарне заплановано. Вона здивувалася, чому Федір не одягнений святково.
Батько навіть і не показав виду, що чує новину цю вперше від сторонньої людини. Він попрощався з колишньою сусідку і швиденько пішов додому.
Вдома вдів свій найкращий костюм, взяв конверт з грошима, який давно приготував на весілля для єдиного сина, адже рідніше за нього у чоловіка нікого немає. Адже дружини давно вже не має, тому про все потрібно клопотатися самому, тепер він має це робити за двох.
До ресторану він прийшов о сьомій годині вечора. Вже усі веселилися, святкували. Федір Іванович підійшов до мікрофона, попросив хвилину уваги гостей. Сергій дивився на тата весь червоний від сорому. Валентина тримала його за руку і щось шепотіла на вухо. Слова батька були такі:
– Я вітаю тебе, сину, і тебе Валентино зі святом. Від сьогоднішнього дня ваше життя зміниться. Тепер ви будете йти по життю рука об руку, вже не буде так, як раніше. Я бажаю вам прожити довге життя поруч, щоб усі негаразди минали вас, а радість була поруч. Я бажаю вам, коли виростуть ваші майбутні діти, щоб ніколи не забували що ви у них є. І цінували кожну хвилину проведену з татом і мамою, так як час, який ми проживаємо разом, він не нескінченний, колись він закінчиться. І тоді ви перестанете бути дітьми, тоді ви подорослішаєте.
Федір Іванович вручив подарунок молодим, повернувся і пішов. Валентина повела Сергія до вхідних дверей, туди куди пішов його батько. Вони поспішали, тому що Федір збирався заходити в автобус.
Молоде подружжя щиро просило пробачення у батька, і запрошували повернутися до зали, щоб розділити з ними цей радісний день. Назад вони зайшли утрьох. Сват підійшов познайомитися і також вибачився за негарне відношення, він зрозумів, що помилялися і дуже негарно вчинили усі.
Відтоді вже рік минув, а під вікном стаціонару щасливий Федір з сватами обговорювали ім’я онука, який народився сьогодні.
Фото ілюстративне.
