Минулої зими ми з чоловіком одружилися, живемо окремо, в місті, а от його батьки в селі у приватному будинку. У них там свій город, господарство, а із цим справ завжди вистачає. І свекри просто переконані, що ми маємо їм в усьому допомагати.
Чоловік ріс із батьками до дев’ятого класу, потім жив у бабусі та навчався у технікумі, а далі вступив до університету, де ми й познайомилися. Я ж всяку живність на кшталт корів бачила всього кілька разів у житті. Все життя прожила у місті, бабусі теж тут, а у батьків навіть дачі ніколи не було.
Мої батьки нам на весілля подарували квартиру. Вона у хорошому стані, але ремонт там все одно проситься. Квартира дісталася від бабусі, а потім вісім років здавалася. Розписалися ми з чоловіком у лютому, я думала, що спокійно будемо потихеньку робити ремонт. Якраз відпустки з чоловіком взяли, але не тут було.
Дзвінок від свекрухи пролунав через тиждень після весілля, якраз у п’ятницю ввечері, вона радісно питала, коли нас чекати.
– Мамо, ми цього тижня не приїдемо, у нас завтра ремонт починається, – постарався відмовитися від майбутньої поїздки чоловік, але свекруха була непохитною.
– Ремонт – справа хороша, але він і почекати може. А ось нам потрібна допомога. У літній кухні дах продірявився, батькові допомога потрібна буде.
Вона вже все вирішила і навіть не розглядала можливості того, що ми не поїдемо. Чоловік зітхнув – треба їхати, я з чоловіком сперечатися не стала – треба, значить поїхали. Я ще не знала, на що погоджуюсь.
Вихідні пролетіли як одну годину. Крім ремонту даху був ще паркан, потім треба було розібратися із септиком, потім ще щось. Я ж відмивала двоповерховий будинок свекрухи під її ж чуйним керівництвом, потім вчилася робити корм для свиней, годувати курок, збирати в них яйця.
За свою роботу ми отримали десяток яєць і кілька кілограм картоплі. І відтоді щотижня ми маємо їхати в село до свекрів. Ремонт ми не закінчили досі, тому що з початком весни почалися городньо-польові роботи. Весна і літо ж у селі взагалі гаряча пора, ось там за роботою ми і провели весь свій час.
У свекрів величезний город. Там завжди треба було то розпушувати, то садити, то поливати, то підгортати, то підгодовувати, то жуків з гусеницями збирати. У мене було відчуття, що це не закінчиться ніколи. Я раніше ніколи так не чекала холодів та зими.
Але навіть коли було зібрано останній урожай та завершено всі роботи, від нас ніхто не відстав. Свекруха продовжувала наполегливо дзвонити та кликати нас до себе. Пояснення, що ми маємо і свої справи, вона не приймала.
– Які такі справи у вас у квартирі можуть бути? На дивані лежати? Не вигадуйте давайте, приїжджайте до нас, потрібна допомога.
Як ми маємо доробити ремонт у себе в квартирі, я не уявляю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
