Іноді замислюєшся, чому у житті буває так, що добрих людей доля не жалує, невже доброта, це слабкість, за яку рано чи пізно доводиться платити, або це свідома поведінка людини, коли вона когось ставить вище себе.
Дивний лист надійшов у село. Назви вулиці не вказано, прізвище Перегуда нетутешнє. Поштарка подалась у сільську раду, але й там нічим не змогли зарадити. Почала розпитувати літніх відвідувачів. Невдовзі один із них пригадав: За матеріалами
— Років двадцять тому в колгоспі працював приїжджий тракторист Перегуда. Потім розлучився з дружиною та й виїхав не знати куди. Відтоді не бачили його. А в селі живе дочка Зоя, але прізвище в неї материне. Це, мабуть, їй лист.
На товстенькому конверті була позначка — «особисто». Тож і вручили Зої після повернення зі студентської сесії.
…Єгор Перегуда в селі з’явився випадково. Їхав солдатик залізницею до Києва на пошуки роботи. Рідні в нього не було, виріс у дитбудинку. Світанкової пори заманулося зійти на якійсь зупинці: виходили пасажири, значить неподалік є село. Рушив слідом за ними, може, в господарстві знадобиться тракторист. Хлопець мав цей фах, у танковій частині його удосконалював.
Мальовниче село припало до душі, знайшов тут роботу і прихисток. Тієї ж весни на польові роботи сюди прибув жіночий колектив із Галичини. І Єгор уподобав худеньке тендітне дівча — Регіну. В рідні краї вона вже не повернулась. Молодята створили сім’ю, колгосп надав житло. Кволенька Регіна влаштувалася на посильну роботу — нянею в дитсадок.
На сімейній раді вирішили заочно навчатися: Регіна вступила до Бердичівського педучилища, Єгор — у Житомирський технікум механізації сільського господарства.
З часом зазнав істотних змін не лише статус Регіни — її призначили завідуючою садочком, а й зовнішній вигляд: зарожевіло личко, з’явилася модна зачіска. Молодичка стала іншою і в поведінці та манерах. Через відсутність кафе сільські керівники частенько приймали гостей у вечірній час у приміщенні дитячого садка. Обслуговування довіряли лише Регіні, щоб не було зайвих свідків. А де застілля, там і липкі чоловічі погляди та загравання.
Вдома почалися скандали, Єгор з відчаю став прикладатися до чарки. Регіна цим приводом і скористалася — розлучилися. Перспектива повної свободи туманила, здавалося, попереду стільки можливостей… Та й доня вже спиналася на ніжки.
Житейська проблема закинула Єгора дуже далеко у інше місто. Спершу намагався не поривати зв’язку з дочкою, але Регіна застерегла: мовляв, не ускладнюй усім життя, не треба нам твоїх грошей, я одружилася, чоловік дуже ревнивий…
А коли Зоя поцікавилася долею тата, мама відрубала: він не заслуговує доброго слова, покинув нас напризволяще. Єгорові фотографії викинула, дочку записала на своє прізвище.
Зоя все ж сумувала за батьком. Заздрила подругам, у яких були татусі. Їй теж хотілося пригорнутися до свого. Хай би навіть насварив, думала дівчинка, але рідний татко, а не черговий мамин «кавалер».
Новий обранець Регіни був показний, куди там худорлявому Єгору. Проте мав ваду чоловік: як тільки хильне зайвого, то недобрим стає. У компаніях затівав сварки, дома теж.
Сімейний кошмар закінчився несподівано, але й передбачувано: вітчим опинився в місцях «не дуже віддалених».
Наступною Регіниною любов’ю став значно молодший за неї веселун. Вона була його четвертою дружиною. Але й це «щастя» тривало недовго.
…З хвилюванням і передчуттям чогось незвичайного дівчина розпечатала конверт. Там були короткий лист і якась газета. «Здрастуйте, Зоя Єгорівна! Немає більше у Вас батька, його не стало, а в нас — вірного і незабутнього друга. Останнім його проханням було сповістити про віддану любов до Вас.
Єгор Семенович — людина, гідна поваги. Про це довідаєтесь із публікації в газеті. Гордіться ним. Друзі Вашого батька…»
Серце враз защеміло, і Зоя поквапливо розгорнула газету. Погляд вихопив фото. Навіть не читаючи тексту, здогадалась: це батько. Чорне хвилясте волосся, відкрите обличчя. І її, Зоїні, очі. Стаття «Порятунок» була опублікована ще за його життя.
Тієї весни бригада рибалок потрапила в біду: трактор з причепом, яким по підталій кризі їх перевозили, почав провалюватися. Люди встигли вискочити, а техніка з гучним тріскотом пішла на дно. Таке там не дивина.
Однак люди опинилися на крихкій кризі. На рибзаводі. Ніч, туманний морок полонив простір, авіація допомогти не в змозі. До рибалок більше п’ятдесяти кілометрів. На ризикований рятувальний рейд зважився механік Єгор Перегуда. Повернувся з урятованими через п’ять годин. У статті писали про мужність батька, надійність, людяність…
Зоя поцілувала батьків портрет, сльози, не виплакані за стільки років, потекли ручаями. На її плач нагодилася мати:
— Що сталося? Кажи, не темни…
Дівчина простягнула їй листа, газету. Регіна почала читати, її обличчя враз спохмурніло… Тяжко зітхнувши, сказала жорстко:
— Усі ми будемо на тому світі…
А після паузи додала:
— Я не говорила… Батько турбувався про тебе. Платив справно аліменти, висилав гроші на подарунки. Ти не бідувала…
— Мамо, з твоєї ласки я виросла без батька… — схлипнула Зоя.
Регіна розгублено глянула на доньку. Що тут скажеш? І тихцем подалася на вулицю.
Микола ЯНЕНКО
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
