Коли я вийшла заміж, дуже тішилася, що з свекрухою мені пощастило. Але зараз вона сильно змінилася. Мені дуже прикро, у мене практично крик душі – свекруха почала ділити внуків. Я більше не можу це терпіти.
У мої свекрухи двоє дітей – син і донька. Першою вийшла заміж і першою народила сестра чоловіка. А наші дівчатка з’явилися на пів року пізніше.
Народження першого внука для всієї нашої сім’ї стало особливою подією. Коли дочка народила, свекруха була найщасливішою бабусею на світі. Практично з першого дня вона почала активно допомагати. Свекруха постійно проводила час у дочки вдома, допомагаючи їй з малюком. Її свати теж приділяли дитині постійну увагу. Загалом, допомога надходила з обох сторін.
Я в цей час носила двійню і дивлячись, як свекруха допомагає доньці з дитиною, я була впевнена, що теж отримаю в свій час від неї допомогу. Я не уявляла, як я дам собі раду з двома дітьми. Моя мама живе від нас далеко і до того ж, ще працює, тому допомогти мені не зможе. Вся надія у мене була на свекруху.
І ось настав довгоочікуваний день, я народила двійнят. Наші дівчатка були чудовими. Перший місяць мій чоловік взяв відпустку, щоб на перших порах я змогла адаптуватися і звикнути до нового ритму життя. Ми спали по кілька годин на день, було не просто. Але на моє здивування, свекруха до нас не заходила. І очікуваної допомоги від своєї свекрухи я так і не побачила. Для неї ніби й не було народження дівчаток.
Нещодавно вона таки прийшла до мене в гості, але не для того, щоб погратися з дітьми, а для того, щоб розповісти, який розумний у неї внук. Я не відчула від неї того тепла, яке повинно виходити від бабусі. Від люблячої бабусі. Зате коли вона говорить про внука від дочки, аж світиться від щастя. Як так можна робити різницю між внуками?
Свекруха просиділа у нас п’ятнадцять хвилин, і весь час я слухала її захоплені вигуки з приводу онука. І тепер нашим дівчаткам ось уже майже пів року, а я ще ні разу не чула від свекрухи, що вона їх теж любить. Вона не тішиться їхніми маленькими досягненнями. Не знаю чому, але мене це дуже зачіпає.
Одного разу, коли свекруха нахвалювала своїх сватів з боку дочки за їхнє ставлення і розуміння до онука, у мене виникло нестримне бажання ткнути їй пальцем в її ставлення до своїх онуків. Я не витримала і сказала свекрусі все, що я думаю. Свекруха щиро була здивована моїми претензіями, вона мені сказала:
– Дитинко, у тебе є своя мама, нехай вона тобі і допомагає.
З чоловіком я на цю тему не розмовляла. Не хочу мучити його своїми образами. Адже вона, все-таки, його мама. Мама, яку він дуже любить і поважає. Яка, в свою чергу, не приймає його дітей, як своїх рідних онучок. Бабуся, яка приділяє їм не більше двадцяти хвилин, тому як її чекають дорогі і улюблений внук, народжені дочкою.
Я не знаю, як спокійно на все це реагувати? Я не хочу псувати з нею стосунки. Але як їй пояснити, що мої дівчатка теж її внуки?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
