fbpx
Життєві історії
Дитячий садок був в кількох кроках від зупинки. Спочатку мама проводжала мене до воріт, де віддавала виховательці, після чого поспішала на зупинку, очікувати наступний транспорт. Але одного разу мама спізнилася на роботу

Я був єдиною дитиною в сім’ї, мама народила мене, коли їй було за 30. Я знав, що мої батьки дуже мене люблять. Ось тільки жили ми небагато, тато працював на заводі, зарплата у нього була невелика. Тому матері доводилося рано їздити на роботу, а до цього ще встигати завозити мене в садок.

Добиралися завжди на одному ранковому трамваї, виходили – садок був в кількох кроках від зупинки. Спочатку мама проводжала мене до воріт, де віддавала виховательці, після чого поспішала на зупинку, очікувати наступний транспорт. Кілька разів мама спізнювалася, і їй почали говорити про звільнення.

Хвилюючись, що залишиться без роботи, мама, після довгих сумнівів, наважилася на кардинальні заходи: випускати мене, маленького трирічного хлопчика, на зупинці, щоб я самостійно добирався до воріт.

Потрібно було пройти коротеньку відстань, а був я самостійним хлоп’ям, але кожен раз моя мама металася по порожньому салону ранкового трамвая, виглядаючи, як я йду, вимішуючи сніг чобітками чи прикриваючись маленькою парасолькою від дощу.

Через тиждень, мама зазначила, що трамвай став відправлятися від зупинки повільніше, ніж зазвичай, а прискорювався тільки після того, як я заходив в ворота. І так було весь час, поки я ходив садок, а мамине серце було за мене спокійне.

Одного разу, коли я вже був школярем, ми з мамою поїхали кудись рано вранці на цьому ж трамваї. Несподівано мене покликала водій цього трамвая. Жінка мене впізнала і радісно запитала:

– А хто тут у нас! Як же ти виріс! Але ж зовсім недавно ми з мамою тебе кожен день в садок проводжали.

Минуло чимало років, а я досі пам’ятаю, коли проїжджаю зупинку з моїм садком, згадую цю жінку, яка на кілька секунд затримувала свій трамвай, щоб абсолютно незнайома їй жінка бачила, як її маленький синочок доходить до воріт дитячого садка. Від цього на моєму серці стає тепліше.

Дуже хотілося б, щоб такої простої людської доброти у світі було більше.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page