Батько нас з мамою залишив ще багато років тому, коли я ще навіть в школу не ходила, принаймі, так говорила мама. Вона ніколи не любила розповідати, що ж там між ними насправді сталося. А я так звикла до того, що батька немає, що з часом вже й перестала про нього питати.
Коли я закінчувала школу, мама вийшла заміж вдруге. У них з вітчимом з’явився спільний син, мій молодший брат. Мама всю увагу приділяла малюку, а мені в рідному домі місця не знаходилося.
Одного разу до нас приїхав родич мого вітчима, у нього був син, на кілька років старший за мене, і вони собі подумали, що було б добре, якби ми з ним одружилися. Мені на той час було 18 років, і в моїх планах було лише навчання, а про весілля я навіть не думала і близько.
Тому я прийняла рішення їхати з дому в іншу область, начебто вчитися, вибрала місто якомога далі від дому. Поступила в університет, знайшла підробіток, і почала влаштовуватися в новому для мене світі.
Мама з вітчимом мені не пробачили того, що я їх ослухалася і не вийшла заміж за того, кого вони пропонували. Треба сказати, що вітчим був не бідною людиною, і його родич теж, тому вони вважали, що я просто знехтувала своїм шансом покращити свій рівень життя.
З часом я вийшла заміж і тоді моя мама зовсім перестала зі мною спілкуватися, називала мене не інакше як невдячною дочкою. Але мені дуже пощастило, бо мама мого чоловіка була настільки доброю жінкою, що стосунки з нею склалися кращі, ніж з рідною мамою.
Мій чоловік теж жив з вітчимом, але там була зовсім інша історія, його вітчим став для нього рідним батьком. Я теж полюбила дядька Павла, щось особливе було в цьому чоловікові. Коли у нас народилася дитина, він став люблячим дідусем, часто брав до себе онука і розповідав йому різні казки та цікаві історії.
Одного разу я мимоволі підслухала історію про маленьку принцесу і зрозуміла, що у дядька Павла була донька, з якою він давно не бачився. А ввечері ми пили чай і я вирішила розпитати його, що ж у нього там сталося в минулому.
Вітчим мого чоловіка розповів, що колись, дуже давно, він розлучився з дружиною, бо мав проблеми з оковитою. Вона заборонила бачитися йому з донькою, скільки він не намагався налагодити стосунки, дружина була проти. Вона казала, що позбавить його батьківських прав.
Дядько Павло переїхав в інше місто, почав життя спочатку, перестав пити. Тоді зустрів мою свекруху і став батьком для мого чоловіка.
Дядько Павло сказав, що у нього про його дочку залишився лише один спогад, і показав мені фото маленької дівчинки. Я аж присіла від несподіванки, не могла повірити, що таке взагалі буває, адже на фото була я. Отже, дядько Павло, вітчим мого чоловіка, є моїм рідним батьком.
Ми обійнялися і довго плакали, батько просив у мене прощення. А я дякувала долі, що вона через свої викрутаси звела мене з рідною людиною.
Батька я не засуджую, він помилився в молодості, зате усвідомив все і змінився, а це головне.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.