У свекрухи моєї в кінці серпня день народження, ювілей, 65 років.
Чоловік мій місяць ходи, думав, що мамі подарувати, щоб і гарне було, і пам’ятне.
Я його метушню не зовсім розділяла, бо ж на початку літа у моєї мами теж був ювілей, 60 років, і мій чоловік закомандував їй подарувати 2 тисячі гривень.
То ж коли він став думати про подарунок для своєї мами, я йому запропонувала теж в конверт покласти 2 тисячі, за що отримала шквал негативної критики, типу того, що я зовсім не думаю, що кажу.
– Ти порівняла свою маму і мою, – став картати мене чоловік.
– А в чому різниця, – питаю.
– Різниця велика, бо моя мама в свій час нам дитину вибавила, а твоя мама для себе жила.
“Дитину вибавила” – це кілька разів посиділа з нашим сином, коли я у справах кудись ходила. Але мій чоловік схильний усе дуже перебільшувати.
Як на мене, то батьки з обох сторін нам однаково допомогли, тобто не допомогли зовсім.
Все, що у нас є, ми з чоловіком самі цього досягали.
Але до моєї мами в чоловіка завжди було упереджене ставлення. Він з самого початку говорив, що мої батьки мені нічого не дали, але потім це питання, начебто, закрилося.
Одним словом, 2 тисячі гривень чоловік своїй мамі категорично відмовляється дарувати. Каже, що йому соромно перед родичами.
Вчора бачу квитанція на покупку нового телевізора, ціна питання – 25 тисяч гривень.
Я аж присіла. Чоловік відразу мене заспокоїв, що це він взяв кредит на рік і буде виплачувати частинами.
Та це мене не гріє, яка різниця – разом чи частинами? Все одно з бюджету нашої сім’ї піде ця сума!
От що мені робити? Це ж нечесно ні по відношенню до мене, ні по відношенню до моєї мами.
Ну як так – моїй мамі 2 тисячі, а своїй 25? Хіба це чесно?
Я вже навіть думала не йти на цей день народження, але не знаю, чи варто так робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
