Дві свої квартири мама віддала моїй сестрі, бо вважає, що їй потрібніше. Але тепер, коли вона захворіла, вона вважає, що це я маю її забезпечувати. А ми з чоловіком вирішили інакше – кому спадок, той і доглядає маму

Своїй матері я постійно допомагала, вважала це своїм обов’язком, але в силу обставин, що склалися зараз, я не вважаю, що тепер я щось винна своїй мамі.

Мама моя літня людина, їй 79 років. Нас у мами дві: я і моя сестра Надія. І саме через сестру почалася вся ця історія.

Ми з сестрою обоє вже дорослі, у мене двоє дітей: доньці 28 років, а синові 25 років. Сестра теж має дочку – Вероніку, якій 23 роки.

І моя мама, і Надія вважають, що Вероніці не дуже не пощастило.

– Надія сама доньку виховувала. А тобі легше! Ти завжди з чоловіком була! А ось тепер і Вероніка одна дитину виховує! – каже мені моя мама.

Так, справді, я добре прожила зі своїм чоловіком. У нас все і зараз добре. Моїм дітям теж пощастило: у них все гаразд у сім’ях.

Нещодавно ми дуже сильно посварилися з мамою через спадок. Точніше через те, як мати збирається розпорядитися своєю квартирою.

Моя сестра Надія залишилася вдовою у 32 роки. Але сказати, що їй ніхто не допомагав не можна. Це буде неправдою. Наша мама відразу ж почала нею опікуватися: допомагала ростити внучку Вероніку, робила для них обох все можливе і неможливе.

Племінниці не довелося в садок ходити, бо з нею бабуся сиділа.

Потім, коли Вероніка пішла в школу, моя мама її водила, забирала, робила з нею уроки.

Та й із житлом у Наді не було жодних проблем. Справа в тому, що у моєї мами була сестра, у якої не було дітей, і коли тітки не стало, то вона заповіла мамі свою квартиру. І ось цю квартиру мати переписала на Надю.

Я нічого не мала проти. Хоча ми з чоловіком спочатку жили на зніманні. І тільки потім змогли заледве купити однокімнатну квартиру, в якій багато років прожили зі своїми двома дітьми.

Але на тітчину квартиру я не претендувала, бо “Наді потрібніше”.

Мама вважала, що вона робить все правильно, і сподівалася, що згодом у Наді налагодиться життя і вона собі знайде чоловіка.

– Ти хоч в однокімнатній квартирі живеш, але зі своїм чоловіком, батьком твоїх дітей! А Надя хіба зможе до однокімнатної квартири чоловіка привезти? Він Вероніці ніхто не буде! – сказала мама.

Але Надія так заміж і не вийшла. Навіть наявність квартири їй не допомогла.

Ми згодом продали однокімнатну квартиру та купили двокімнатну квартиру. Моїй дочці на той час вже було 18 років.

Через кілька років вона вийшла заміж та поїхала жити до батьків чоловіка. Через три роки я стала бабусею. А зараз зять із донькою купили квартиру під виплату.

А тут і Вероніка народила дитину. Одна без чоловіка. Хлопець її покинув, як тільки дізнався, що Вероніка чекає дитину.

Для моєї мами це трагедія вселенського масштабу, адже внучка повторила долю своєї матері, і тепер всі ми маємо шкодувати Вероніку.

Та я не розумію – чому? Вона має маму! Вони живуть у гарній квартирі! Сестра постійно допомагає доньці! Що ще потрібно?

Мій син одружився і поїхав жити в інше місто. Дітей наразі немає. Але вони теж із дружиною планують брати квартиру під виплату. Тому ми з чоловіком намагаємось допомагати грошима і синові, і доньці.

А тут мама почала хворіти. Ми і їй стали допомагати грошима: я і за покупками ходила, і за квартиру платила.

А потім треба було найняти доглядальницю для мами. Надія відразу ж заявила, що в неї немає грошей, що вона повинна допомагати своїй дочці виховувати онука.

Ми з чоловіком попросили сусідку матері, щоб та їй допомагала, а ми їй будемо за це платити.

Також ми купуємо і ліки, і продукти, і сплачуємо за комунальні послуги.

А тут тиждень тому мама сказала, що вона свою квартиру теж заповідає Наді. І знову та сама пісенька – Надія бідна-нещасна, а у мене все чудово, бо у мене є чоловік. І в дітей моїх теж все добре, мені за них хвилюватися не доводиться.

– Так, в мене є чоловік! – обурилася я, коли це все почула. – Я рада, що у моїх дітей все добре. Але їм теж потрібно або житло, або гроші на житло. Ми теж із чоловіком, багато років перебивалися на хлібі і воді, поки змогли купити собі нормальне житло.

Я вирішила сказати мамі все, що назбиралося в мені протягом багатьох років:

– Ти любиш лише сестру, а я тобі наче не рідна! Ти тоді позбавила мене спадщини і вдруге хочеш це зробити? Хочеш знову все залишити все Наді? Хіба це справедливо?

Але мама заявила, що це її квартира і вона має повне право розпоряджатися так, як вважатиме за потрібне.

Тоді я дуже розлютилася і сказала:

– Нехай Надія тепер оплачує все: і доглядальницю, і оплачує комунальні послуги, і купує тобі ліки! А ми з чоловіком більше не допомагатимемо!

Маму мої слова неабияк засмутили:

– А ти що, хіба мені тільки через квартиру допомагала? Я ж твоя мати! Звідки у Наді гроші візьмуться? Адже вона одна! – обурилася мама.

Я порадилася із чоловіком, і він погодився зі мною.

– Нехай тепер цим усім займається твоя сестра! А ми ці гроші краще своїм дітям віддаватимемо! – сказав він.

Я вирішила, що відвідуватиму мати іноді і все. Більше ми їй давати гроші не будемо, якщо така справа.

Тепер сестра мені телефонує і постійно каже, що я погана і черства, що в неї немає грошей, і вона не може забезпечити повноцінний догляд за нашою мамою.

От що мені робити? Як отримувати дві квартири у спадок – так це сестра може, а як маму доглядати, то їй уже це надто важко! Ну хіба це справедливо?

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page