fbpx
Життєві історії
«Дві дочки» : – Ти маєш рацію, любий. На Таню ніякої надії. Вона і стакан води не принесе на старості! Та все вийшло з точністю та напаки

– Таня, бери приклад зі своєї сестрички. Що ж ти відлюдькувата така? – невпинно повторювала мати. – У нас люба, тільки на Світланку надія. Саме вона буде допомагати нам на старості, – говорив чоловік дружині

В щасливій, благополучній родині росли дві дочки. Старша, Тетяна була спокійною, мовчазною і замкнутою в собі дитиною. А молодша, Світлана, навпаки, веселою, життєрадісною і емоційною. За матеріалами

– Таня, не можна так! Ми прийшли в кіно на цікавий мультик. Всі дітки весело сміються, а ти ні! – лаяла мати.

Таня сиділа і мовчала. Вона не могла зрозуміти, навіщо їй сміятися «як всі», якщо зовсім не смішно.

Трохи пізніше в родині з’явилася ще одна дочка. Світлана була повною протилежністю своїй старшій сестрі.

– Мамочко, татко, я так вас люблю! – дівчинка могла просто так кинутися на шию батькам і розповідати про свою безмежну любов. Природно, мама з татом були щасливі, що молодша дочка дуже любить їх.

– Таня, бери приклад зі своєї сестрички. Що ж ти відлюдькувата така? – невпинно повторювала мати.

Дівчинка хмурилася, і ще більше замикалася в собі. Вона не розуміла, навіщо кричати про свою любов, якщо це і так очевидно. Батьки і сестра були для неї найдорожчими людьми, просто вона не вміла так барвисто говорити про це, як сестра.

– Світланка, ти будеш у нас лікарем. Це дуже хороша професія, адже ти така добра і чуйна. Будеш нас з татом лікувати на старості! – говорила мати.

– Мама, – обережно сказала Таня. – Я теж хочу стати лікарем.

– Ти не зможеш працювати з людьми! – виніс вердикт батько. – Ти ж зовсім відлюдькувата. Як будеш спілкуватися зі своїми пацієнтами і колегами.

Читайте також:ВЕРВИЦЯ ПОКАЯННЯ – ЦЯ CИЛЬНА МОЛИТВА ДОПOМОЖЕ ВАМ ПOЗБУТИСЯ ГРIХА ТА НАПPАВИТЬ НА ШЛЯХ БOЖИЙ

Таня замовкла і зігнувши голову в плечі пішла до себе.

– Ха-ха! Я буду лікарем! А ти ніким! – дражнилася Світлана.

– Коли Світланка підросте, я переоформлю на неї свій будинок, який мені дістався від батьків. Вона молодшенька, нехай їй буде. У нас люба, тільки на Світланку надія. Саме вона буде допомагати нам на старості, – говорив чоловік дружині.

– Ти маєш рацію, любий. На Таню ніякої надії. Вона і стакан води не принесе на старості! – погоджувалася жінка.

– Зрозуміла? Будинок в селі буде мій! Я не буду пускати тебе в нього! – дражнилася Світлана з сестрою.

– А чому твій? – з образою запитала Таня. Їй так подобалося їздити влітку в село, подобалося чисте повітря, красива природа.

– Тому що батьки мене люблять, а не тебе! – продовжувала Світлана.

Таня нічого не відповіла сестрі, тільки заплакала тихенько. Вона не розуміла, чому батьки ставляться до неї як до чужої …

Минув час. Таня виросла і все таки вступила до медичного. Навіть слова батьків про її нелюдимість не зупинили дівчину. Через пару років дівчина переїхала жити в гуртожиток. Вона відчувала себе абсолютно чужою у власному будинку. Батьки були не проти, адже у них була Світланка. Їх надія і втіха.

Світлана не змогла вступити до медичного університету на бюджет. Але батьки не здавалися, вони вирішили вивчити дочку, чого б їм цього не коштувало. Дівчина стала навчатися на контрактній основі. Батькам доводилося працювати день і ніч, щоб платити за навчання доньки.

Через кілька років, Світлана вискочила заміж і кинула університет. Вона переїхала жити до чоловіка, і все рідше і рідше відвідувала батьків. Не приїжджала до батьків і Таня, але не тому, що не хотіла, а тому, що батьки ніколи не запрошували.

Тетяна закінчила навчання і стала хорошим лікарем. Дівчина рідко дзвонила батькам, лише по великих святах.

Одного разу, серйозно захвoрів батько сімейства. На лікyвання потрібнa велика сума грошей, яких у стареньких пенсіонерів не було. Дружина не розгубилася і відразу зателефонувала Світлані.

– Вибач, мамо. Ми зараз купуємо мені автомобіль, дуже дорогий. Зайвих грошей зовсім немає, – пояснила дочка.

– Можеш провідати батька в лікарні? Мені одній дуже не легко, – в надії запитала мати.

– Мамочко, не зараз. Все, мені ніколи. Дуже люблю вас! Цілую і обіймаю! – як завжди прощебетала дівчина.

Мати поклала трубку і гірко заплакала. До неї прийшла несподівана думка подзвонити Тетяні, але жінка згадала, що навіть номера телефону дочки не знає Таня сама завжди дзвонить.

Несподівано пролунав телефонний дзвінок.

– Мама? Привіт! Хочу привітати вас з батьком з ювілеєм весілля, – почала розмову дівчина.

– Таня, почекай. У нас нещастя, батько в лікарні, потрібна велика сума грошей на лікування, – заплакала мати. – У тебе немає напевно, ти ж одна, без чоловіка …

– Є. Я багато років збираю гроші на квартиру. Думаю, цієї суми буде достатньо. В якій лікарні батько?

Через годину, Таня увійшла в палату. Побачивши постарілого, знесиленого батька і повністю сиву матір, дівчина мимоволі заплакала.

– Я поговорила з лікарем, і купила все необхідне. Ще одні ліки замовили з закордону, у нас їх немає на жаль. Ти скоро одужаєш, а потім, ми з мамою відвеземо тебе в село. На чистому повітрі швидко відновиш сили, – посміхнулася Тетяна.

– Немає в нас донечко більше дому в селі. Світлана продала його давно … Вибач, Танечка. Прости рідненька … – вимовив тремтячим голосом батько.

– Нічого страшного! Головне, щоб ти скоріше видужав. Визначу тебе в санаторій на відновлення, – заспокоювала батька.

– Спасибі, доню! – сказав отець. – Прости нас за все!

Рідні люди нарешті обнялися і сказали один одному те, про що мовчали всі ці роки. Не завжди любить той, хто кpичить на весь світ про свою любов. Справжня любов полягає у вчинках, а не в красивих словах.

Дитина може ніколи не говорити вам про свою любов, але це не означає, що вона любить вас менше того, хто звик вимовляти ці слова при кожному зручному випадку.

Related Post