Двадцять років тому не стало нашої бабусі. Свій будинок в селі вона переписала своїй єдиній доньці – моїй мамі. Спочатку дім просто стояв, а коли ми з братом виросли, мама продала свою спадщину, розділивши гроші між своїми дітьми.
Я якраз заміж зібралася, було це років 12 тому. У мого майбутнього чоловіка була своя квартира, але однокімнатна – маленька і дуже тісна. То ж ми її продали і купили просторіше житло. В покупку нової квартири я вклала всі свої гроші, які отримала від мами.
Тим часом мій брат теж одружився. Ні у нього, ні у його дружини житла не було. За ті гроші, що він отримав від матері, можна було придбати якусь невелику квартиру в старому будинку. Але ні мій брат, ні його дружина не хотіли жити в тісноті.
Вони вирішили, що будуть знімати житло. Знайшли гарну квартиру майже в центрі міста, і стали там жити, витрачаючи чималі гроші на оренду житла.
Поряд з цим вони ні в чому собі не відмовляли – ходили по кафе, постійно купували собі новий одяг, щороку їздили на відпочинок. Так по легенько всі гроші і вивітрилися.
І до того всього брат зараз втратив роботу, невістка теж не працює зараз. Ситуація у них дуже складна. Брат не придумав нічого кращого, як піти з дружиною до наших батьків.
Мама з татом живуть у двокімнатній квартирі, вони вже обоє пенсіонери, їм спокій потрібен. Та й чому вони мають годувати брата і його дружину, їм самим ледве вистачає їхньої мізерної пенсії.
Я поїхала до мами, пробувала її відговорити від необачного вчинку, але вона мовчить.
Я бачу, що мама не в захваті від цієї ідеї, але прямо сказати брату про це не може. Я її розумію, вона мама, і не може залишити свою дитину в скрутному становищі.
Але як мені зрозуміти брата? Звідки у нього скільки нахабства? Мама ж йому в свій час дала стартовий капітал, який він успішно пустив по вітру, а тепер знову до мами?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
