Вікторія дуже розчарована, ніколи й не думала, що маючи двох доньок, вона просто залишиться сама в непростий період свого життя. Тепер вона розуміє, що її чекає самотня старість, не дивлячись на те, що в неї є діти. Жінка розуміє, що треба, мабуть, сподіватися лише на себе, ні на кого не надіятися, а то лише гірше потім буде.
Минулого місяця жінка потрапила я в стаціонар. На щастя, нічого серйозного в результаті не виявилося. Але полежати довелося, десь тижнів два майже. Вікторія була розчарована і скаржилася своїй найкращій подрузі:
– І як ти думаєш, скільки разів за цей час до мене прийшли дочки? Ось вгадай! Рівно один раз! За цілих два тижні! Наступного дня після того, як мене поклали, старша дочка привезла речі мені з дому, які я просила – халат там, тапочки, зарядка для телефону. Правда, залишила мені трохи грошей. І на тому й все! Рукою мені махнула і пішла собі. Ось так ось мати потрібна. Ні, ну телефонували до мене, звичайно, і старша, і молодша, але хіба це все, що треба?
До сусідок вікторії по палаті приїжджали їх діти, малі онуки. Сиділи, розважали, розмовляли з ними, щось розповідали, їжу свіжу домашню привозили! А Вікторії так було неприємно на це все дивитися, хоча вона знала, що ці люди тут зовсім ні до чого. А всі дивилися з жалістю на жінку, як на сироту якусь. Пригощають – мовляв, візьміть, ви ж голодна зовсім. До вас ніхто не їздить сюди вже скільки днів! Ну що там – рідкий супчик, це ж хіба їжа, там навіть картоплі немає! З нього ситий не будеш!
Вікторія важко зітхає і, відвернувшись, ховає вологі очі.
– Ось так. Дочок ростила, думала, буде кому в старості хоч склянку води подати, адже це дівчата, я на них мала таку надію. Нікому, виходить мені буде й води подати! А я старалася все життя для них, щоб у них все було, щоб не гірше інших, а я в цей час відмовляла собі в усьому. Ростила, вчила, всю душу вкладала. Як будь-яка хороша мати, напевно! І тепер ось так вони себе повели. Це добре, що поки нічого серйозного. Дай Бог, щоб і далі так було. Тому що сподіватися особливо нема на кого мені зовсім, виходить.
– Мама у нас, як завжди, любить в усьому завжди сама себе дуже шкодувати і скаржитися на всіх! – зітхає 50-річна Олена, молодша дочка Вікторії. – Про цю палату уже всім все розповіла і не з кращої сторони про нас говорить, до речі. Виставляє нас з мариною нехорошими доньками якимись, тих, хто залишив недужу матір у важкий момент! По-перше, у мене двоє дітей – восьмимісячна і дворічна дитина. До стаціонару з ними їхати я б не хотіла, та й не можна. Мене з дітьми б до матері і не пустили навіть, бо діти ще дуже маленькі. Залишити мені їх не з ким і це однозначно. Свекруха з двома малими дітьми теж не впорається. Тому поїхала Марина. Відпросилася з роботи на пів дня і бігом поїхала туди, до нашої мами. Відвезла речі, які мати просила у неї. Роздивилася там що і як, з фахівцями поговорила, взяла його телефон. Ну ж не безкоштовно, сама розумієш, вони свій особистий телефон не роздають, так що. Тоді вже було зрозуміло, що нічого там такого поганого немає, але залишають маму, щоб все подивитися. Грошей їй дала, хорошу суму. Там в закладі буфет непоганий разом з їдальнею є, завжди гаряча їжа є, випічка, чай-кава. Магазинчик теж є на першому поверсі. Ціни, звичайно, високі, але є все. Сестра сказала мамі, щоб гроші не економила, все, що потрібно, купувала, вона привезе ще якусь копійку.
Доньки вважають, що все це такі собі наслідування минулого, коли щодня потрібно було бігти в стаціонар з банкою супу, зараз можна без цього обійтися. Вони не розуміють Вікторію і ще й самі ображаються на неї, що вона скаржиться людям на них. Доньки говорять, що якби їх діти були зайняті, вони б ніколи не просили їх щодня їздити до них. Адже нічого такого й не сталося.
Але люди всі шкодують Катерину Павлівну, не розуміють тих доньок. Вважають, що в неї нехороші діти.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
