fbpx

Два тижні тому подзвонила мені моя сусідка. Світлана сказала, що не може поки повернутися в Україну з Іспанії і попросила викопати її картоплю. Я пошкодувала її, бо в сусідки троє дітей і стала шукати тракториста

Коли моя сусідка Світлана розлучилася, залишилася одна з трьома малими дітьми і дуже бідувала.

Чоловік її поїхав десь на заробітки і відтоді вона нічого про нього не чула, він нічим не допомагав ні їй, ні дітям. Свекри Світлани були зовсім немолоді, тому допомоги від них теж не було. Хоча вони й ніколи не допомагали, коли Світлана була заміжня, що вже й після розлучення казати.

Загалом сусідці дуже важко жилося, хоча й тримала чимале господарство в селі.

Діти постійно недужали. Аби одне – і інші за ним. Вона постійно була заклопотана та втомлена, мені дуже шкода її було завжди. Загалом, я дуже допомагала їй в усьому.

Часто дітей до себе кликала, адже у мене теж двоє діток, вони усі гралися разом. Смаколики готую, пригощаю їх, щоб Світлана відпочила, бо складно їй.

А на початку літа сусідка поїхала в Іспанію. Вона з подругою туди поїхала до знайомої. Перед тим продала господарство, щоб мати хоч гроші на початок якісь.

Єдине, що сусідка вже встигла посадити город і просила мене наглядати за ним по можливості, адже планувала восени повернутися, коли копати картоплю буде потрібно.

Звісно, я розуміла її ситуацію, тому погодилася, город не такий вже великий, а я все одно без роботи, вдома сиджу. Зараз такі часи, що українці мають єднатися, один одному допомагати в усьому.

Я полола все два рази, підгортала картоплю, боролася з шкідниками. Зібрала й посушила їй часник і цибулю. Загалом усе робила по-совісті і раділа, що взимку діткам буде що їсти. Наглядала за подвір’ям та будинком, полола квітник, поливала квіти.

Світлана часто мені телефонувала, скаржилася дуже, що їй так важко там з дітьми. Що ледве на харчі вистачає, в якомусь селі в старій хаті живуть, де крім них ще багато людей. Загалом дуже складне закордонне життя.

Два тижні тому подзвонила мені і, несподівано, повідомила, що не вийде приїхати восени, проблеми якісь з документами. Світлана сказала, що приїде в грудні, просила мене викопати картоплю без неї.

Я пошкодувала її і погодилася допомогти.

А нещодавно в село повернулася подруга Світлани, з якою та їхала за кордон. Та стала розповідати, що моя сусідка дуже добре влаштувалася за кордоном. Її якась заможна родина пошкодувала, дала у користування свій великий дім. Купують їм продукти, одяг, в усьому допомагають. Двох молодших дітей в садок влаштували, а старший в вересні в школу пішов.

Світлана ще й допомогу гарну отримує грошима, тому поки додому повертатися не планує, їй добре там живеться. Одним словом – пощастило.

Я ледь стримала сльози. Не те, що б я не раділа за неї, але дуже прикро було на душі. Весь час мені говорила неправду, людина, якій я стільки зробила добра.

Я нічого не сказала, мовчки пішла додому.

Сьогодні ввечері мені подзвонила сусідка і таким жалісливим голоском запитала, чи я знайшла тракториста в селі, щоб викопати їй город.

Я так багато їй хотіла сказати. Весь день підбирала потрібні речення. А коли Світлана подзвонила, я ні слова не могла сказати, просто поклала телефон. Вона набирала ще раз і ще, та більше не хочу навіть знати цю жінку. І ногою не ступлю на подвір’я її.

Як можна було так вчинити? Я навіть не знаю, як тепер жити поруч з такою людиною, коли вона повернеться додому в Україну.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page