Такої сім’ї як у всіх у мене ніколи не було. Батьки хоч і жили разом, але кожен сам по собі, а коли я закінчувала восьмий клас, батька не стало. Мама жила своїм життям, не цікавлячись мною. Можна сказати, що мене утримувала бабуся. Забрати мене до себе вона не могла, бо сама жила в квартирі свого другого чоловіка, але вона приходила майже щодня, щоб принести продукти. Одягала мене теж бабуся.
Мама ж жила своїм життям. У нас була трикімнатна квартира, одну з кімнат мама стала здавати. Квартиранти довго не витримували, тому що в місцях загального користування було, м’яко кажучи, брудно. Прибирати мама не любила.
У своїй кімнаті я намагалася підтримувати порядок, але тримати порядок в решті квартири було марно. Коли я мила підлогу, вона могла просто вийти з кімнати, стояти дивитися, або пройтися по щойно вимитій підлозі.
Я намагалася налагодити з нею спілкування, але не виходило. Для неї я була завжди в чомусь винна. Виявляється, і не працює вона через мене, тому що я своїм народженням завадила її кар’єрі, і вдома бардак наводжу я, і взагалі, їй дуже неприємно, що дочка її не розуміє.
Коли мати почала здавати кімнату, я пішла з дому. Спочатку жила у друзів, а потім влаштувалася на роботу і почала знімати кімнату.
За квартиру мама не платила, тому у неї накопичувалися борги. Я два рази брала кредити, щоб оплачувати комуналку в тій квартирі, розмовляла з матір’ю, вона начебто навіть обіцяла з наступного місяця платити, але нічого не змінювалося.
Потім у мене з’явився наречений, ми півроку зустрічалися, але він пропав, коли з’ясувалося, що я чекаю дитину. Я не знала що робити, тому я подзвонила матері, а вона, на мій подив, не сказала, що я сама винна, а сказала, щоб я поверталася додому, вона допоможе.
Я щиро повірила, що все зміниться, що мати щось усвідомила. Перший місяць ця ілюзія трималася, а потім все повернулося як і було. Я намагалася відмити квартиру, тому що скоро з’явиться дитина і так було жити неможливо, а мати множила на нуль всі мої старання. Але принаймні, у мене був дах над головою.
Я працювала, мати теж іноді давала гроші на продукти. Навіть оплатила борг по комуналці, як потім виявилося, вона набрала кредитів, з якими розбиратися треба мені.
Після народження дитини стало зовсім туго. Вона знову здавала кімнату, там знову жили якісь незрозумілі люди. У мене кілька разів пропадали гроші. Потім мати ще й собаку завела. У будинку постійно були якісь її знайомі, які сиділи у нас на кухні, коли я йшла розігрівати їжу.
Мама перемогла, я з’їхала з дочкою. Спочатку поселили друзі, потім ми жили в гуртожитку, та багато чого було, поневірятися довелося знатно. Але потім мені вдалося знайти хорошу роботу і життя налагодилося. Зараз я нарешті обзавелася своєю квартирою. Нехай і в кредит на кілька років, зате своє житло.
Дочці вже сім років, ми живемо вдвох, з мамою я з моменту від’їзду спілкувалася один раз – з питання комунальних платежів. Я більше не писала і не дзвонила.
Два тижні тому подзвонила мама і сказала з докором, що вона ображена, бо я не бажаю допомогти рідній матері. Вона занедужала, а грошей немає. Виявляється, свою трикімнатну квартиру вона давно продала, гроші витратила, сама зараз живе в однокімнатній квартирі, яку в неї хочуть забрати за борги. Тепер мама хоче переїхати до мене і щиро вважає, що я маю її прийняти.
Я не знаю що робити. В душі мені хочеться, щоб цієї жінки просто не стало в моєму житті. Бачити її не хочу, а допомагати тим більше. Але зараз я сама мама і розумію, що вона для мене рідна людина, хоч і поводила себе всі ці роки не найкращим чином.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
