Я заміжня вже шість років, ми з чоловіком разом ще з часів студентства. Познайомилися ми в університеті і відтоді не розлучаємося. 4 роки тому одружилися, після весілля вирішили жити у моїх батьків, так як у нас великий власний будинок, а чоловікові батьки живуть нехай і в трикімнатній, але все ж, квартирі.
А що, і від міста недалеко, нічого, проблем дістатися на роботу ніяких і на сімейний бюджет легше, адже знімати квартиру молодій сім’ї не так легко.
Спочатку все було ідеально. Мій чоловік ходив на роботу, непогано заробляв, а у вільний час завжди допомагав моїм батькам по господарству. Ну самі розумієте, в селі завжди робота є.
Однак, все змінилося як тільки ми вирішили завести дитину. Чоловік перестав мене розуміти і спілкуватися зі мною. З моїми батьками у нього теж відносини зіпсувалися, адже вони бачили його ставлення до мене і по господарству він абсолютно перестав допомагати. Особливо загострювалася ситуація весною, як тільки треба було садити город, чоловік збирався і їхав до своїх батьків.
При чому, без всяких пояснень, а на мої дзвінки просто не відповідав. Повертався, коли вже все було зроблено. Звичайно, моїм батькам така поведінка зятя була не до вподоби, але вони мовчали, намагалися не втручатися в наше життя.
Після народження малюка ситуація ще більше ускладнилася. Чоловік мені зовсім не допомагав і не займався вихованням сина, хоча, за його словами, дуже його любив. Він все частіше затримувався на роботі, а іноді і взагалі не приходив ночувати додому. Постійно розповідав мені, що втомлюється на роботі і вдома не може відпочити, тому що малюк постійно вередує. І знов їхав до своїх батьків.
Батьки мої взагалі з ним перестали спілкуватися, однак, в наші відносини не лізли. Мама мовчала, тільки зі сльозами на очах робила висновки: «Це твоє життя, дитинко, роби так, як вважаєш за потрібне».
Зараз нашому синові вже півтора року, але відносини з чоловіком так і не налагодилися. Він почав приходити додому нетверезий. За це його понизили на роботі і його зарплата стала мізерною. Він часто ходить ночувати до батьків, і ті його приймають. Я не розумію, чому свекруха і свекор спокійно на це дивляться, чому хоч раз не дадуть йому доброго прочухана і не відправлять до дружини і дитини.
Я втомилася від такого життя. Немає сил більше терпіти і сенсу вже немає. Я молода і розумна. Доглядаю за собою і за сином. У будинку завжди порядок, завжди тепло і затишно. Готую я теж смачно, тому часто мені приходять думки: що може бути зі мною не так? Чому він до мене так відноситься? Можливо ми просто не підходимо один одному і саме час почати життя з чистого аркуша?
Можливо, в моєму випадку розлучення буде найкращим виходом з ситуації. Скільки можна це терпіти?
Фото ілюстративне – pixabay.
