fbpx
Життєві історії
Два роки тому я залишила квартиру молодшому сину, а сама поїхала в село, доглядати свою 85-річну маму. Кожен наш ранок починається повільно: ми снідаємо вдвох, йдемо гуляти на вулицю, обідаємо, лягаємо на денний сон, а потім дивимося телевізор. Мені 60 років, невже тепер я все життя житиму з нею

Хочу розповісти про своє життя, просто хочеться порадитися з кимось, бо поруч немає людини, яка мене вислухала б і зрозуміла б.

Звати мене Марія, мені 60 років, чоловіка не стало 4 роки тому. Спочатку було мені непросто звикнути до самотності, адже мій Євген був дуже доброю людиною, ми з ним жили душа в душу. Діти наші вже тоді були дорослі, у кожного свої сім’ї, діти.

А десь 2 роки тому я залишила свою квартиру для молодшого сина, а сама переїхала жити в село доглядати свою 85-річну маму. Не дивлячись на її поважний вік, у мами донині дуже ясний розум. Вона сама ходить, доглядає за собою, навіть варить восени мою улюблену гарбузову кашу.

Кожен наступний день у нас починається зовсім неквапливо. Вранці ми з мамою снідаємо вдвох, п’ємо чай з халвою, або варення. Прибираємо, а потім йдемо трішки посидіти на вулицю, там є старенька лавочка, де ми з мамою проводим трохи часу на свіжому повітрі. Тримаємо невеличкий город, саджаємо всього по трішки, для душі, якщо можна так сказати.

Після обіду лягаємо відпочити на денний сон теж з мамою вдвох, в селі особливо такої роботи у нас немає. Потім дивимося телевізор. Розмови усі вже на всі теми перебалакали, якщо так можна пояснити. Лише деколи активно обговорюємо новини, які нещодавно почули. У свої 60 років я присвятила життя 85-річній матері. Якесь тепер воно у мене сіре і одноманітне.

Поважний вік мами дає про себе знати. Інколи, коли вона погано почувається і усіма домашніми справами займаюся я. Мама тільки спостерігає і дає мені різні поради. Вона впевнена, що вона завжди знає що і як краще. Хоча дочці і 60 років, вона ж дочка. Ми діти доти, доки у нас є батьки!

По телевізору дивимося лише те, що подобається мамі. Дні пливуть сірі та одноманітні. А зараз осінь, тому вечори стають якимись дуже довгими, майже безкінечними.

Нещодавно моя подруга запитала мене про сім’ю: чи не хочу я бути з ними, куди-небудь поїхати, знайти нове хобі, відпочити кудись поїхати, зустрітися з ріднею. Я відповіла, що раніше такі думки у мене були, а зараз ніби звикла до життя в селі, хоча радості для мене тут мало.

Зараз ніби я з мамою, але вона не вічна, не знаю, що робитиму тоді сама. Зараз думаю, невже так треба повністю присвячувати своє життя людині, навіть, якщо це твоя рідна матір? Теж хочеться бути щасливою.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page